ЖИВОКІСТ
ЛІКАРСЬКИЙ окопник лекарственный Symphytum otficinale — багаторічна трав'яниста шорсткощетиниста
рослина родини шорстколистих. Має
коротке кореневище з грубим (угорі — до 2 см завтовшки) м'ясистим
гілчастим чорно-бурим коренем. Стебло
прямостояче, 50—100 см заввишки,
розгалужене, внизу гранчасте, вгорі —
крилате від збіжного листя. Листки
чергові, на нижній поверхні вкриті
сіткою жилок; приземні й нижні стеблові
листки — з черешками, яйцевидно-ланцетні
або видовженоланцетні; решта стеблових листків
— сидячі, ланцетні, гострі, збіжні.
Квітки правильні, пониклі, зібрані
завійками на верхівці стебла та гілок;
віночок фіалковий або брудно-пурпуровий, рідко — білий,
трубчасто-дзвониковидний, з 5 короткими лопатями на краю. Плід сухий, розпадається на 4
горішки. Цвіте з червня до вересня.
Поширення. Росте у вільшняках, на берегах річок, вологих луках по всій території України. Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків
використовують корені рослини (Radix
Symphyti). Збирають їх восени, добре
очищають від землі, ріжуть на куски 15—20
см і миють. Після видалення ушкоджених частин корені розщеплюють уздовж, іще раз споліскують водою і сушать під накриттям на вільному повітрі, на горищі або в сушарці при температурі ЗО—40°.
При повільному сушінні корені всередині
буріють і стають непридатними до
вживання. Сухої сировини виходить 18 % . Строк придатності — 3 роки. Рослина
неофіцинальна.
Хімічний склад. Коріння живокосту лікарського містить 0,2— 0,8 % алкалоїдів (лазіокарпін, циноглосин, алантоїн), дигалову кислоту, дубильні й слизисті речовини,
аспарагін (1—3 % ), холін, крохмаль,
цукри, ефірну олію, невивчений глікозид
та інші речовини.
Фармакологічні
властивості і використання. Основними діючими речовинами кореня живокосту лікарського є
алантоїн, слизисті й дубильні речовини.
Вони зумовлюють протизапальний, обволікаючий і такий, що стимулює проліферацію клітин, вплив на організм. Є відомості про антипухлинну
активність рослини. В минулому
офіцинальна вітчизняна медицина використовувала живокіст лікарський при шлунково-кишкових
розладах та як пом'якшувальний засіб при кашлі. В народній медицині рослину використовують при
переломі кісток і пораненнях, виразці гомілки, 159 при
запальних процесах у шлунку й кишках,
виразковій хворобі шлунка й
дванадцятипалої кишки, хворобах нирок,
туберкульозі легень, кашлі, бронхіті й тривкій діареї, для поліпшення обміну речовин, при
фурункулах, виразках і абсцесах.
Зовнішньо рослину використовують у всіх випадках, коли треба прискорити
загоєння: при стоматиті, інфекційних
тріщинах куточків рота, гнійничкових висипах (Impetigo contagiosa), запрілості (Intertrigo), тріщинах шкіри (Rhagades), трофічних виразках тощо. Лікарські форми й застосування. ВНУТРІШНЬО — відвар коріння (10 г сировини на 200 мл окропу) по десертній ложці
через кожні 2 години; настій коріння (2
чайні ложки сиро вини настоюють 8 годин
на 300 мл холодної кип'яченої води, одержаний
настій зливають, сировину вдруге
заливають 200 мл окропу, через 10 хвилин проціджують і змішують обидві порції) по 500 мл за день, ковтками; настойку коріння (1 частина сировини на 5 частин 40 % -ного спирту) по 20—40 крапель 4—5 раз на день; дві столові ложки суміші коріння живокосту
лікарського, листя м'яти перце вої (по 50 г), коріння солодки голої, валеріана лікарської, трави хвоща по льового й листя меліси лікарсько) (по 25
г) настоюють 1 годину на двох склянках окропу,
проціджують і пють по півсклянки 4 рази
на день при виразці дванадцятипалої
кишки; дві столові ложки суміші коріння
живокосту лікарського й цикорію дикого, трави звіробою звичайного, хвоща
польового, нагідок лікарських і споришу звичайного, листя подорожника великого (по 40 г) варять у 500 мл води 5 хвилин, проціджують і
п'ють по півсклянки 4 рази на день при
виразці шлунка. ЗОВНІШНЬО — настій
коріння (10 г
сировини на 200 мл окропу, варять 10 хвилин, охолоджують, проціджують) для полоскання, промивання, примочок і спринцювань; свіжий сік або мазь із коріння (свіжий потовчений корінь змішують з розігрітим свинячим жиром у рівних частинах) для змащування уражених ділянок шкіри. Щодо отруйності
рослини існують дві протилежні думки.
|