ВЕРОНІКА ЛІКАРСЬКА вероника лекарственная Veronika oiiicinalis — багаторічна шорстко-пухнаста кореневищна трав'яниста рослина родини ранникових. Стебло лежаче, розгалужене, з висхідними верхівками, 15—30 см заввишки, у вузлах укорінюється. Ластки прості, супротивні, оберненояйцевидні або еліптичні, звужені в короткий черешок, зарубчасті, біля основи цілокраї. Квітки двостатеві, неправильні, блідо-лілові або голубі, в густих бічних китицях, розміщених у пазусі одного з супротивних листків. Плід — коробочка. Цвіте у червні — серпні.
Поширення. Росте в соснових і мішаних лісах, на вирубках, галявинах і узліссях на Поліссі, в Лісостепу і зрідка — на півночі Степу. Заготівля і зберігання. Використовують траву (Herba Veronicae officinalis), зібрану під час цвітіння рослини. Сушать під наметом або в сухому провітрюваному приміщенні. З 5 кг сирої трави одержують 1 кг сухої. Зберігають у сухому приміщенні. Рослина неофіцинальна. Хімічний склад. Трава В. л. містить глікозиди аукубін і вероніцин, сапоніни, ефірну олію, дубильні й гіркі речовини, органічні кислоти (яблучну, лимонну і молочну), вітамін С (230 мг % ), флавоноїди тощо.
Фармакологічні властивості і використання. Препарати В. л. виявляють анальгетичну, протиспазматичну та протизапальну дію. їм притаманні кровоспинні, антитоксичні, фунгіцидні, депуративні, відхаркувальні та ранозагоювальні властивості. В народній медицині В. л. вживають при простудних захворюваннях, кашлі, ангіні, астмі, бронхіті й туберкульозі легень, при зниженому апетиті, виразці шлунка, проносах, при хворобах печінки, селезінки, нирок і сечового міхура, при безсонні, нервовому виснаженні, ревматизмі, ломоті та внутрішніх кровотечах, у клімактеричному періоді, від укусів гадюк та скажених тварин. Особливо ефективне використання В. л. при захворюваннях шкіри (висипи, екземи, піодермії, різні види свербіння, грибкові ураження тощо).
Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій трави В. л. (10 г на 200 мл окропу) по півсклянки тричі на день за 1 годину до їди; суміш трави В. л. фіалки триколірно) та череди трироздільної у співвідношенні 1:1:1 готують як настій (3 чайні ложки на 200 мл окропу) і п'ють по 4 склянки на день через 1 годину після їди при висипах на шкірі, екземі, скрофульозі, грибкових ураженнях, піодермії. ЗОВНІШНЬО — настій або відвар трави {20 г на 200 мл окропу) для обмивань і місцевих ванн при різних хворобах шкіри: вуграх, гнояках, сверблячих висипах, грибкових захворюваннях, пораненнях, опіках тощо; настій свіжозібраної трави В. л. на рослинній олії (настоюють 10 днів у співвідношенні 1:1) використовують при опіках, фурункулах і гнійних ранах.