 ТУЯ
ЗАХІДНА туя западная Thuja occidentalis — вічнозелене однодомне, до 30 м заввишки, дерево родини кипарисових. Крона
густа, пірамідальна. Кора стовбура
темно-бура або сірувато-коричнева, повздовжньоборозенчаста, однорічних пагонів
— зелена, при основі — червоно-коричнева. Листки лусковидні (у ювенільних рослин — голковидні), розміщені
супротивно. Чоловічі шишечки (мікростробіли) приверхівкові, в пазухах листків, майже сидячі, дрібні (до 2 мм у діаметрі), округлі, жовтаві. Жіночі шишечки
(мегастробіли) овально-яйцевидні, світло-зелені, розміщені на кінцях укорочених
охвоєних гілочок. Стиглі шишки донизу відігнуті, світло-коричневі або коричнево-бурі, видовженоовальні, їхні
луски шкірястодерев'янисті, черепичасто налягають одна на одну. Запилюється у першій половині квітня. Насіння достигає у рік запилення.
Поширення. Батьківщина туї західної — Північна Америка. Майже
по всій території України її культивують
як декоративну рослину. Заготівля і
зберігання. Для виготовлення ліків використовують молоді охвоєні пагони (Turiones Thujae occidentalis) туї. Заготовляють їх у
квітні — травні і використовують свіжими або сушать.
Хімічний склад. Пагони туї містять ефірну олію (0,12 % ),
аромадендрин, токсифолін, пініпікрин, пілен, пінін, туш, дубильні речовини і смолу. У складі ефірної олії є
туйон, пінен, каріофілен, відрен, цедрол та інші речовини.
Фармакологічні
властивості і використання. Останнім часом у науковій
медицині тую західну не використовують.
Раніше настойку свіжих пагонів туї
використовували для приготування комплексних препаратів акофіту і мерифіту. Акофіт застосовували при гострих радикулітах, радикуло-ішалгіях і фунікуло-невритах, що виникають на грунті гострих інфекцій, при люмбаго, плекситах і нейроміотозах. Мерифіт
використовували при лікуванні хронічних
тонзилітів і хронічних фарингітів. У гомеопатії препарати із свіжих пагонів туї
вживають при хронічному запаленні волосяних мішечків (сикоз), від бородавок, як
протиревматичний засіб і в оториноларингології. У народній медицині тую західну використовують як діуретичний, жовчогінний, відхаркувальний,
потогінний, кровоспинний, антисептичний і такий, що викликає гіперемію, засіб. Усередину настій
пагінців приймають при кровохарканні,
кишкових і маткових кровотечах,
бронхіальній астмі, при хворобах сечового міхура, нирок і печінки, при нирковокам'яній
та жовчнокам'яній хворобах, при подагрі,
ревматизмі, водянці, простатиті й аденомі простати, гонореї, сифілісі й аскаридозі.
Вагітним жінкам препарати туї протипоказані (діють абортивно). При зовнішньому застосуванні
позитивний терапевтичний ефект спостерігається при лікуванні запалення волосяних мішечків шкіри
(обмивання настоєм), червоного вовчака і ознобишів (змащування настойкою), при виведенні бородавок (посипання порошком, змащування свіжим соком або настойкою). Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій із сушених пагонів (20 г сировини на 1 л окропу) по 1 склянці 3 рази на день; 20 г суміші (порівну) пагонів
туї західної, листя мучниці звичайної,
трави остудника голого та бруньок берези бородавчастої кип'ятять 5—7 хвилин у 1 л води, проціджують і одержаний настій випивають за день добре підігрітим при захворюваннях сечового міхура; 45
г суміші пагонів туї західної, квіток цмину піскового, кори крушини ламкої, трави
споришу звичайного, цикорію дикого і звіробою звичайного, взятих у співвідношенні 0,5 : 1 : 1 : 1 : : 0,5 : 0,5, кип'ятять 5—7 хвилин у 1 л води, проціджують і одержаний настій випивають за день (натщесерце 1 склянку, решту
— протягом дня за 4 прийоми і кожен раз
через годину після їди) при захворюваннях
печінки, жовчнокам'яній хворобі. ЗОВНІШНЬО
— 1 раз на день посипання порошком, обмивання настоєм із свіжих пагонів (1 столова ложка сировини на 300 мл окропу), змащування
настойкою із свіжих пагонів (готують на міцній горілці або спирті у співвідношенні 1 : 10). Туєю західною, яка належить до отруйних рослин, користуватися треба обережно, не перевищуючи
допустимих доз.
|
Исцеление 
Статистика
