 ЩАВЕЛЬ
КИСЛИЙ, щавель звичайний; щавель кислый Rumex acetosa — багаторічна трав'яниста рослина родини гречкових. Стебла прямі, борозенчасті, до 1 м заввишки. Листки чергові, при основі — з зубчастими розтрубами, які обгортають основу
меживузля; прикореневі й нижні стеблові листки — з довгими черешками,
видовженояйцевидні, при основі стріловидні,
з трикутними гострими, спрямованими вниз боковими лопатями, іноді майже
списовидні, при верхівці більш-менш загострені
або тупуваті; верхні — сидячі, вужчі,
ланцетно-стріловидні. Квітки одностатеві (рослина дводомна) рожеві, червоні або
жовтуваті, зібрані у верхній частині
стебла в малорозгалужене, не густе, вузьке, волотевидне суцвіття; у чоловічих
квіток частки оцвітини (їх, як і у жіночих
квіток, 6) усі спрямовані вгору, видовженоовальні, внутрішні трохи більші за зовнішні; у жіночих
зовнішні частки відігнуті вниз і
притиснуті до квітконіжки, внутрішні
прямі, округло-серцевидні, цілокраї, у вирізці при основі з м'ясистим, спрямованим униз придатком. Плід — тригранний, на верхівці гострокінцевий, темно-коричневий, з полиском
горішок. Цвіте у липні — серпні.
Поширення. Щавель кислий росте по всій території України на луках, по болотах, у вологих лісах на галявинах. Як овочеву рослину його широко культивують. Заготівля і зберігання. З лікувальною метою
використовують прикореневе листя (Folia Rumicis acetosae), коріння (Radix Rumicis acetosae) і всю рослину (Herba et radix Rumicis acetosae). Листя використовують у сирому вигляді (готують зелені борщі, юшки, окрошки, салати, додають як присмаку до
вінегретів), а коріння і траву сушать.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. У листі і стеблах рослини є фенольні сполуки: рутин, гіперозид, кверцетин, кверцитрин,
вітексин, авікулярин, катехіни, лейкоціанідин, лейкодельфінідин та хризантемін;
органічні кислоти: щавлева, яблучна;
вітамін С, каротин, білки, ліпіди, солі заліза і калію. У корінні є значна
кількість антра- і таноглікозидів.
Фармакологічні
властивості і використання. Препарати щавлю підвищують діурез, стимулюють діяльність печінки і жовчотворення, посилюють
перистальтику кишечника. Малі дози
виявляють в'яжучу дію. Високий вміст
фенольних сполук (флавоноїдів і фенолокислот)
зумовлює капілярозміцнюючі, протисклеротичні й протизапальні властивості щавлю. В дієтотерапії його використовують як джерело
вітамінів. У вигляді юшок і борщів його призначають при діабеті й ожирінні. Разом з
тим треба пам'ятати, що надмірне вживання щавлю може призвести до порушення
сольового обміну і розвитку ниркової
патології. Необхідна обережність і при
введенні в дієту цієї рослини хворим на ентероколіт, гастрит і виразкову
хворобу шлунка й дванадцятипалої кишки в
стадії загострення. Зовнішньо, як в'яжучий засіб, щавель використовують для лікування запалення ясен,
ангіни та шкірних захворювань, які
супроводяться запальними явищами. Свіже
потовчене листя прикладають до застарілих
ран і виразок. Лікарські форми і
застосування. ВНУТРІШНЬО — порошок з
коріння по 0,5 г на прийом (на ніч) як
проносний засіб; настій трави з корінням (20
г сировини на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3 рази на день як протипроносний засіб; сік із свіжого листя
по 1 столовій ложці 3 рази на день до їди як жовчогінний засіб. ЗОВНІШНЬО
— компреси, примочки і полоскання
настоєм трави з корінням (готують, як у попередньому прописі).
| 
Исцеление 
Статистика
