 РИЦИНА ЗВИЧАЙНА клещевина обыкновенная Ricinus communis — багаторічна деревовидна (в
культурі в країнах помірного клімату, зокрема на Україні,— однорічна трав'яниста)
рослина родини молочайних. Стебло
прямостояче, порожнисте, розгалужене, заввишки 0,8—3(5) м. Листки великі, чергові, пальчасторозсічені (на 5—11
лопатей), на довгих (20—60 см) черешках,- лопаті яйцевидно-видовжені, загострені,
нерівнозубчасті по краю. Квітки одностатеві, однодомні, зібрані в китицевидні
суцвіття завдовжки до 70 см;
оцвітина проста, непоказна, 3—5-роздільна, забарвлена залежно від форми і сорту. Плід — овально-куляста тригнізда коробочка, вкрита шипами або рідше
без них. Цвіте у серпні.
Поширення. Рицина звичайна походить з Африки. На території України її культивують як олійну і як
декоративну рослину. Заготівля і
зберігання. Для медичних потреб використовують насіння рицини (Semen Ricini), 3 якого добувають рицинову олію. Збирають насіння в 3— 4 прийоми, в міру достигання китиць, зрізуючи їх серпом або ножем і обмолочуючи. Сорти з коробочками, що не розтріскуються, збирають
спеціальними комбайнами, з наступним
обмолочуванням молотаркою і з додатковим
очищенням на віялках. Зберігають насіння в сухих приміщеннях.
Хімічний склад. Насіння рицини містить до 55 % жирної невисихаючої олії,
білкові речовини (понад 15 % ), алкалоїд
рицинін (0,1 — 1 % ), безазотисті
речовини (10—12 % ), клітковину (бл. 18
% ). У складі рицинової олії є
однокислотний тригліцерид рицинолової кислоти (до 85 % ), олеїнова (9%), лінолева (3%), стеаринова і
діоксистеаринова кислоти, гліцерин та
неомилювані речовини (до 0,4%). До складу білкових речовин входить мало вивчений токсальбумін-рицин — речовина надзвичайно отруйна (6 насінин рицини спричинюють смертельне отруєння у дітей, 20— у дорослих).
Фармакологічні
властивості і використання. Рицинова олія — класичний
проносний засіб. При надходженні у
дванадцятипалу кишку вона частково
гідролізується на гліцерин і рицинолову кислоту, яка спричинює посилену
перистальтику внаслідок хімічного
подразнення слизової оболонки кишечника
солями цієї кислоти. Послаблюючий ефект настає через 5—6 годин. Як проносний засіб
рицинову олію призначають усередину головним чином при ентероколіті, а також при хронічному запорі в поєднанні з гемороєм,
проктитом та тріщиною відхідника. її
застосовують і при підготовці хворих до
рентгенологічного дослідження органів черевної порожнини для видалення з кишок газів і вмісту. При прийманні рицинової олії спостерігається й рефлекторне скорочення
м'язів матки. Зважаючи на це, в акушерській практиці рицинову олію застосовують як
рододопоміжний засіб (призначають усередину по 40—50 г в поєднанні з хініном, пахікарпіном та іншими засобами). Застосування
рицинової олії як послаблюючого засобу
протипоказане при отруєнні жиророзчинними речовинами (фосфор, бензол та ін.), а також екстрактом дріоптериса
чоловічого. Як зовнішній засіб
(змащування, тампони) рицинову олію
використовують для лікування запрілостей, атонічних виразок, радіодерматитів,
себореї, виразки гомілки, дифузного випадання волосся, сквамозного блефариту й захворювань піхви і шийки матки. Рицинова олія входить до складу багатьох мазей і бальзамів для
лікування опіків, виразок, ран тощо. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО—рицинову олію [Oleum Ricinij
дорослим призначають по 15—30 г, дітям —
по 5—10—15 г (1 чайна, десертна або столова ложка) на прийом. ЗОВНІШНЬО — суміш (порівну) рицинової олії і
скипидару змішують з невеликою кількістю сульфату марганцю і використовують для
втирання при себореї.
| 
Исцеление 
Статистика
