РЕДЬКА
ПОСІВНА ЧОРНА редька посевная чёрная Raphanus sativus var, niger — овочева коренеплідна дворічна рослина родини капустяних (хрестоцвітих). У
перший рік розвиває розетку ліровидних, перистонадрізаних листків і коренеплід,
на другий — квітконосне стебло і
насіння. Стебло прямостояче, розгалужене, 20—100 см заввишки. Квітки дрібні, двостатеві,
правильні, білі або лілові, у китицях; оцвітина подвійна, чотиричленна. Плід —
веретеновидний товстий роздутий стручок.
Цвіте у квітні — травні. Плоди
дозрівають у травні — червні.
Поширення. Редьку посівну вирощують на городах по всій
території України. Заготівля і
зберігання. З лікувальною метою використовують свіжі коренеплоди [Radix Raphani recentis] і
насіння (Semen Raphani sativi). Зберігають коренеплоди у льоху в вологому
піску.
Хімічний склад. Коренеплоди редьки
містять цукри (до 6 % ), білки,
амінокислоти, клітковину, ферменти
(діастаза, глюкозидаза, оксидаза,
каталаза), вітаміни В; і С (до 56 мг% ),
антоціани, органічні кислоти, ліпіди, органічні сполуки сірки (метилмеркаптан, глюкобертегоїн, синігрин та ін.), солі калію (до 1200 мг% ), кальцію, заліза і магнію. В насінні є жирна і ефірна олії.
Фармакологічні
властивості і використання. Експериментальними дослідженнями встановлено, що свіжий сік редьки має жовчогінні й діуретичні
властивості, посилює перистальтику
кишок. Жовчогінні властивості редьки підтверджено й клінічними спостереженнями.
Крім того, сік редьки підвищує
толерантність організму до вуглеводів
(при цукровому діабеті), має фітонцидні
(пояснюються наявністю органічних сполук
сірки) й відхаркувальні властивості, посилює секрецію залоз шлунка і кишок,
збуджує апетит і виявляє подразнювальну
дію (при місцевому застосуванні), подібну до дії гірчичників. Пероральне застосування соку
редьки показане і дає добрий
терапевтичний ефект при токсичних
гепатитах, цирозах печінки, холециститах
і жовчнокам'яній хворобі, при порушеннях серцевого ритму і кардіоневрозах, при гіпацидних гастритах, дуоденостазах і атонії кишечника. При бронхіті, захриплості, коклюші
й кровохарканні редьковий сік вживають у
поєднанні з медом. У народній медицині
свіжий сік редьки дають цинготним хворим, п'ють при відсутності апетиту, метеоризмі, проносі, нирковокам'яній хворобі, затримці
менструацій і як засіб, що сприяє
збільшенню виділення молока у матерів-годувальниць.
Редькою лікують параліч язика (її треба жувати). Терту редьку корисно вживати при атеросклерозі (сприяє виведенню з
організму надлишкового холестерину). В
суміші з буряком і морквою редька
допомагає при анемії. При виразковій
хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки,
гіперацидному гастриті й гострих
запальних захворюваннях печінки, кишечника і нирок та при органічних захворюваннях серця вживати
редьку протипоказано. Для місцевого лікування використовують сік і насіння редьки. Свіжим соком промивають гнійні рани і
виразки, роблять розтирання при міжреберних невралгіях, міозитах, радикуліті й
артралгіях. Соком редьки, змішаним з медом і горілкою, розтирають хворі суглоби, а розведеним пополам
з водою — обмивають обморожені ділянки тіла. Насіння редьки, потовчене і змішане з невеликою кількістю води, застосовують у вигляді припарок як антибактеріальний і антимікотичний засіб при мікотичних екземах
і ранах, які погано гояться. Лікарські
форми і застосування. ВНУТРІШНЬО— свіжий
сік п'ють по 1 столовій ложці 2—3 рази
на день як відхаркувальний і сечогінний
засіб; свіжий сік, змішаний з медом у
співвідношенні 1:1, п'ють по 1—2 столові ложки 2—3 рази на день; при захворюваннях
печінки і жовчного міхура свіжий сік
п'ють, починаючи з 100 мл на день і
поступово збільшуючи дозу до 400 мл на
день, протягом 5—-8 тижнів (разова доза 50—100 мл; курс лікування
рекомендується періодично повторювати);
суміш (порівну) соку редьки, буряків і
моркви наливають у темну пляшку,
нещільно, щоб рідина могла
випаровуватися, закривають, ставлять на
3 години у теплу духовку і після
охолодження вживають по 1 столовій ложці
3 рази на день за 15 хвилин до їди (курс
лікування — 2—3 місяці). ЗОВНІШНЬО — три частини (за об'ємом) свіжого
соку редьки змішують з двома частинами
меду і однією частиною горілки і
одержану суміш використовують для
втирання у хворі суглоби; припарки з
потовченого насіння при мікозах (1—2 рази на день, курс лікування — 7— 10 днів).
|