 ПЕТРУШКА
КУЧЕРЯВА, петрушка городня, петрушка польова, петрушка посівна; петрушка кудрявая Petroselinum crispum, синонім — P. sativum — дворічна трав'яниста гола рослина родини
селерових (зонтичних). У перший рік
утворює розетку листків і потовщений
веретеноподібний корінь, на другий — прямостояче
круглясте вздовж штриховане, від
середини розгалужене (гілки супротивні або кільчасті) стебло заввишки ЗО— 100
см. Листки трикутні, темнозелені, зверху з полиском;
прикореневі й нижні стеблові листки довгочерешкові, двічіперисторозсічені, з
оберненояйцевидними, при основі клиновидними, тричінадрізаними або глибокозубчастими
листочками (зубці тупуваті, з дрібним
білуватим вістрям); верхні—трироздільні,
з ланцетно-лінійними частками. Квітки правильні, двостатеві, 5-пелюсткові, зібрані в складні зонтики; пелюстки округлі, при основі серцевидні, виїмчасті, у виїмці — з загнутою всередину часточкою, жовтуватозелені або білуваті, часто з червонуватим відтінком. Плід — двосім'янка. Цвіте у червні — липні.
Поширення. Петрушка кучерява походить з гірських районів Середземномор'я.
По всій території України її культивують
як пряну рослину, часом вона дичавіє. Заготівля і зберігання. Для лікарських потреб
використовують плоди (Fructus
Petroselini), рідше — листя (Folia Petroselini) і коренеплоди (Radix Petroselini) петрушки. Заготовляють листя в перший рік вегетації рослини й використовують свіжим (у вигляді соку чи
подрібненим як приправу до їжі) або
розстилають тонким шаром на папері чи
мішковині й сушать у затінку на вільному
повітрі або у приміщенні з доброю вентиляцією. Після припинення сушіння грубий спільний черешок
відокремлюють від пластинок і
відкидають. Сухого листя виходить 16% .
Плоди збирають у період воскової стиглості (зрізані зонтики підсушують і обмолочують). Коренеплоди копають у кінці
першого року вегетації (восени) чи навесні наступного року й використовують
свіжими, зберігаючи тривалий час у
льоху, або розрізають уздовж на кілька
частин і сушать у затінку на вільному повітрі. Сухих коренеплодів виходить 18 % . Готову сировину
зберігають у щільно закритих банках чи бляшанках у сухому темному місці. Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Усі частини рослини містять ефірну олію (у плодах до
7 % ) і флавоноїди (апіїн, лютеолін-7-апіоглюкозид,
кверцетин, кемпферол, хризоеріол-7апіофуранозидоглюквзид, ізорамнетин-3,7-диглюкозид,
вербіозид та нарингенін). До складу
ефірної олії входять апіол, міристицин, апіолова кислота, алілтетраметоксибензол,
пінен тощо. Крім того, у плодах є
фурокумарин бергаптен і жирна олія (17— 22%), яка складається в основному з гліцеридів
петрозелінової кислоти; у листі — аскорбінова кислота (58—290 мг% ), 0-каротин
(1,7 мг% ), токофероли (1,8 мг% ) та
інші вітаміни, а також білки й цукри (переважно глюкоза і фруктоза); у коренеплодах —
нікотинова кислота (1,0 мг% ),
піридоксин (0,6 мг% ), аскорбінова
кислота (20—35 %) й інші вітаміни та
білки і цукри (переважно сахароза).
Фармакологічні
властивості і використання. Галенові препарати петрушки посилюють діурез, підвищують тонус
гладенької мускулатури матки, кишечника і сечового міхура, збуджують апетит і поліпшують травлення, пригнічують процеси
бродіння в кишечнику, розчиняють камені й пісок у сечовивідних шляхах, регулюють менструації, сприяють виділенню молока у матерівгодувальниць,
виявляють жовчогінну, спазмолітичну і потогінну дію. Застосування препаратів петрушки показане і
дає добрий терапевтичний ефект при набряках серцевого походження, водянці,
нирковокам'яній хворобі, запальних процесах
у сечовому міхурі, простатиті, при
функціональних порушеннях травлення,
диспепсії, метеоризмі, кишкових коліках, при гіпотонічних маткових кровотечах у післяродовий період, при
лікуванні гіпоменструального синдрому, у випадку гарячки та при декомпенсованих пороках серця. Протипоказано приймати препарати петрушки всередину при нефриті, гострому циститі й подагрі. Надмірне вживання
препаратів петрушки може спричинити
аборті Досить широко використовують петрушку і як зовнішній засіб. Свіжим соком лікують дерматити від укусів комах (знеболююча дія), виводять ластовиння і
темні пігментні плями. Відваром із кореневищ миють обличчя проти загару. Кашку, яка залишається після проціджування настою з листя або коренеплодів, прикладають до фурункулів. Мазь із плодів застосовують при педикульозі. Лікарські форми І застосування. ВНУТРІШНЬО — настій листя (1 столава ложка
сировини на 400 мл окропу, настоюють 2
години) по півсклянки 4 рази на день до
їди; настій коренеплодів (1 столова ложка сировини на 400 мл окропу, настоюють 2 години) по півсклянки 4 рази на день до їди; настій плодів {1 чайна ложка сировини на 400 мл окропу, настоюють 2 години) по півсклянки 4 рази на день до їди; свіжий сік рослини по 1 столовій ложці З рази на день до їди; порошок із плодів по 0,5 г 2—3 рази на день за ЗО хвилин до їди; відвар плодів (3— 4 чайні ложки сировини на 200 мл окропу, варити 7—10 хвилин, процідити} по 1
столовій ложці 5 раз на день при
гіпоменореї; 3 г
суміші плодів петрушки і трави рути садова), взятих у співвідношенні 2 : 1,
варять 7— 10 хвилин у 300 мл води, проціджують
і випивають усе за день ковтками при припиненні менструацій; одну — півтори
столової ложки суміші плодів петрушки,
ялівцю звичайного і фенхелю звичайного (по 5 г), квіток конвалії звичайної і листя берези
бородавчасто'! (по 30 г)
настоюють на склянці окропу і п'ють по
третині склянки З рази на день як
сечогінний засіб. ЗОВНІШНЬО — обмивання
свіжіш гокоіи; змащування маззю із
плодів (1 частина сировини на 4 частини мазевої основи).
|
Исцеление 
Статистика
