 ПАСТЕРНАК
ПОСІВНИЙ пастернак посевной Pastinaca sativa — дворічна трав'яниста гола рослина родини
селерових (зонтичних). У перший рік утворює розетку листків і м'ясистий соковитий
веретеновидний округлостиснутий або конусовидний коренеплід, на другий —
прямостояче розгалужене гранчасто-борозенчасте стебло заввишки 100— 170
см. Стеблові листки чергові, сидячі, перисторозсічені, з
3— 7 парами видовженояйцевидних зарубчастопилчастих і часто надрізанолопатевих
сегментів. Квітки правильні, двостатеві
або частково тичинкові, 5-пелюсткові, зібрані в складні зонтики; пелюстки жовті, округло-яйцевидні, трохи виїмчасті, у виїмці з загнутою всередину часточкою. Плід — двосім'янка. Цвіте у липні — серпні.
Поширення. Широко культивують як овочеву та лікарську рослину. Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків
використовують плоди (Fructus Pastinacae
sativae), траву (Herba Pastinacae sativae)
і коренеплоди (Radix Pastinacae sativae)
пастернаку. Траву збирають під час
цвітіння рослини й використовують свіжою
або розстилають тонким шаром на папері чи мішковині й сушать у затінку на вільному повітрі.
Заготівлю плодів проводять в період
повної їх стиглості (зрізані зонтики
підсушують і обмолочують). Строк придатності
насіння — 3 роки. Коренеплоди використовують свіжими або ріжуть тонкими (3— 5
мм завтовшки) пластинками, які в свою чергу подрібнюють на кусочки завдовжки 1—1,5 см, і сушать у духовці при температурі 50°. Сухих
коренеплодів виходить 14—15%. Аптеки сировину не відпускають.
Хімічний склад. Свіжі коренеплоди пастернаку містять жирну олію (близько 0,5 % ), уронові кислоти й пектинові речовини (7,3 % ), крохмаль (до 4
% ), 8,6—10,6 % вуглеводів (арабіноза, галактоза, ксилоза, маноза, рамноза,
сахароза, фруктоза), аскорбінову (5— 40 мг%), нікотинову (0,94 мг%) і пантотенову (0,50 мг% ) кислоти, рибофлавін,
тіамін, каротин (0,03 мг% ), мінеральні
солі (калій — 342 мг% , фосфор — 69 мг% та
інші). У плодах є 0,66—1,45% фурокумаринів
(бергаптен, ксантотоксин, ксантотоксол, сфондин, імператорин, алоімператорин, ізопімпінелін), флавоноїдні глікозиди
(пастернозид, дезглюкопастернозид, гіперозид, рутин та інші) й жирна олія (10%), до складу якої входять гліцериди гептилової, капронової й масляної кислот. У
свіжій траві пастернаку є каротин (2,4 — 12,2 мг% ), аскорбінова (до 108 мг%) і фолієва кислоти, тіамін, рибофлавін
і фурокумарини. Всі частини рослини
містять ефірну олію (в коренеплодах 0,7— 3,5 % , в плодах 1,5—3,6 % ), до складу якої входять октиловий ефір масляної кислоти, гептилова, каприлова,
пропіонова й інші кислоти.
Фармакологічні
властивості і використання. В нативному вигляді пастернак посівний використовують лише в
народній медицині. Галенові препарати
рослини вживають для збудження апетиту, як
болетамувальний засіб при шлункових,
печінкових і ниркових коліках, при простудній гарячці та від кашлю
(відхаркувальна дія), при водянці й нирковокам'яній хворобі (діуретична і спазмолітична дія). Настій коренеплодів з
цукром п'ють як загальнозміцнюючий і як
такий, що збуджує статеву функцію, засіб. У науковій медицині використовують
препарати пастинацин і бероксан, які виготовляють з плодів пастернаку.
Пастинацин (суміш однометоксильних та
ізомерних фурокумаринів) розширює периферичні судини й вінцеві судини серця,
знімає спазми бронхів і гладеньких
м'язів черевної порожнини, виявляє помірну седативну дію. Пастинацин показаний при стенокардії, кардіоневрозах і
неврозах з явищами спазму судин, а також
при спазмах шлунково-кишкового тракту, жовчовивідних
шляхів, нирок і сечоводів. Бероксан
(суміш двох фурокумаринів — бергаптену і
ксантотоксину) має фотосенсибілізуючі
властивості, стимулює ріст волосся і в
поєднанні з дозованим ультрафіолетовим опроміненням використовується для
лікування псоріазу, вітиліго й гніздової плішивості. Його призначають усередину
у вигляді таблеток і зовнішньо у вигляді
розчину для втирання. Можливий побічний
вплив препарату на організм хворих,
наслідком якого є головний біль, серцебиття, болі в ділянці серця та
диспепсичні явища. При зниженні дози або
тимчасовій перерві в лікуванні побічний вплив
зменшується або зникає зовсім. Бероксан
протипоказаний при гострих
шлунково-кишкових захворюваннях,
гепатиті, цирозі печінки, гострому й
хронічному нефриті, діабеті, кахексії й
гіпертонічній хворобі та виражених ендокринопатіях, при туберкульозі,
захворюваннях крові, серця й центральної
нервової системи, при злоякісних і
доброякісних новоутвореннях та при
вагітності. Його не рекомендують приймати дітям до 5 років і хворим похилого (понад 60 років)
віку. Під час лікування в денні години рекомендується носити світлозахисні
окуляри. Лікування бероксаном проводять під наглядом лікаря, суворо
дотримуючись призначеного режиму
опромінювання (при поєднанні опромінення уражених ділянок тіла ртутнокварцовою лампою й дії сонячної радіації можливий розвиток бульозного дерматиту!). Кращий ефект при лікуванні бероксаном спостерігається у хворих
молодшого віку, при невеликій давності
захворювання, у брюнетів і в людей, схильних
до загоряння. Курс лікування складається
з 4—6 циклів з перервами між ними 15— 20
днів. Загальна доза на курс лікування становить для дорослих 250—300 таблеток, для дітей віком понад 5 років—1/3—1/2 курсу дорослих, залежно від віку. При відсутності необхідного ефекту курс лікування повторюють через півтора — два місяці. 325 Лікарські
форми і застосування. ВНУТРІШНЬО —
настій сушеної трави (1 столову ложку
сировини варять 10 хвилин у двох
склянках води, настоюють 2 години) по 0,3—0,5 склянки З рази на день за 20—ЗО хвилин до їди; відвар свіжої трави (1,5—2 столові ложки сировини варять 15 хвилин у склянці води) по чверті склянки З—4 рази на день; відвар плодів (пів чайної ложки подрібненої сировини варять
15 хвилин у склянці води) по чверті склянки 3—4 рази на день; настій сушених коренеплодів (1 десертну ложку сировини на 2 склянки окропу, варити 15 хвилин, настояти до охолодження) по 1 столовій ложці через кожні 4 години; настій свіжих
коренеплодів (2 столові ложки подрібненої
сировини і 3 столові ложки цукру на
склянку окропу, варити 15 хвилин, настояти 8 годин) по 1 столовій ложці 4 рази на день за ЗО хвилин до їди; пастинацин (Pastinacinum) по 1 таблетці (0,02 г) 2—3 рази на день до їди (курс лікування — 2—4 тижні); бероксан (Beroxanum) приймають по 1 таблетці (0,02 г) від 1 до 4 раз (залежно від індивідуальної чутливості й
сезону року) за 4—3—2 і 1 годину до
ультрафіолетового опромінювання. Одночасно 0,5 % -ний розчин бероксану втирають
в уражені ділянки тіла спочатку за 12 і
8 годин до ультрафіолетового
опромінювання, а в наступні цикли — за
4—2 і 1 годину до ультрафіолетового опромінювання. Змащені ділянки тіла
дозволяється мити водою лише після опромінення. При виявленні підвищеної чутливості шкіри до 0,5 % -ного розчину
бероксану його розводять 70 % ним спиртом у співвідношенні 1:3, 1:4 і т. д. Всього протягом циклу проводять
10—20 втирань і опромінень. Режим
опромінення хворого ртутнокварцовою лампою встановлюють, виходячи з даних
попереднього визначення біодози.
|
Исцеление 
Статистика
