Секрет Просвета

ОЖИНА НЕСІЙСЬКА,  ведмежина;  ежевика несская  Rubus nessensis —  кущ родини розових. Річні пагони  майже прямостоячі, 0,5—2,5 м заввишки, гранчасті, з коротенькими  прямими чорно-пурпуровими шипами на ребрах. Листки пальчасті,  зубчасті, з 3—5 (7) листочками,  зверху голі, зісподу по жилках  коротковолосисті. Квітка великі,  правильні, двостатеві, білі, у 6—  12-квітковому щитковидному суцвітті. Плід — збірна кістянка  (плодики червонаво-чорні, блискучі, без сизого нальоту). Цвіте  у червні — липні.  

Поширення. Росте в усіх лісових  районах, рідше — в Лісостепу, по  берегах річок, у чагарниках, на  узліссях, у лісах.  305  788  Сировина. Використовують усю  рослину: коріння, пагони, листя  і плоди. Рослина неофіцинальна.  

Хімічний склад. Плоди містять  дубильні й ароматичні речовини,  аскорбінову кислоту, токоферол,  каротин, глюкозу (до 3,6 % ), фруктозу (до 3,2 % ), сахарозу (до  0,6 % ), органічні кислоти (до  2,2 % ) тощо. Листки багаті на  аскорбінову кислоту (80—272  мг%).  

Фармакологічні властивості і використання. У вітчизняній і зарубіжній народній медицині настій  листя вживають як кровоспинний  засіб, при кашлі, проносах, гастритах, виразковій хворобі шлунка  і дванадцятипалої кишки, при захворюваннях печінки. Відвар коріння використовують як сечогінний засіб, а відвар пагонів — при  неврозах. Плоди вживають як в'яжучий засіб при розладах шлунка.  Лікарські форми і застосування.  ВНУТРІШНЬО — 10 г сухого листя заварюють 0,5 л окропу і п'ють як чай;  відвар коріння (10 г на 200 мл окропу)  по 1 столовій ложці через кожні 2—  З години.  

ОЖИНА СИЗА,  ожина звичайна;  ежевика сизая  Rubus caesius —  напівкущова, 50—150 см заввишки  рослина родини розових з річними  вегетуючими пагонами і здерев'янілими дворічними стеблами, на  яких утворюються квітконосні гілочки. Річні пагони трав'янисті,  сизуваті, циліндричні, в молодому  віці прямостоячі, пізніше — дугоподібно вигнуті, здебільшого голі  або розсіянозалозисто-волосисті,  густо вкриті різної довжини прямими або відігнутими щетинковидними шипиками; восени вони  дерев'яніють, а наступного року  зацвітають і дають плоди, після  чого відмирають. Листки чергові,  черешкові, трійчасті, з обох боків  розсіяноволосисті, з широколанцетними прилистками; листочки  зверху й зісподу зелені, по краю  неправильной а дрізанозубчасті.  Квітки двостатеві, 5-пелюсткові,  білі, зібрані в негусті щитки;  квітконоси довгі, тонкі. Плід —  складна кістянка; кістяночки численні, великі, тьмяно-чорні, вкриті сизою поволокою. Цвіте з травня по серпень.  

Поширення. Ожина сиза росте по  всій території України в лісах,  ярах, на берегах річок, по чагарниках, у садах і парках.  Заготівля і зберігання. З лікувальною метою використовують цілком стиглі плоди (Fructus Rubi  fruticosi), листя (Folia Rubi fruticosi) і коріння (Radix Rubi fruticosi). Плоди вживають свіжими  або сушать. Для сушіння плоди  сортують (видаляють сторонні  домішки, перестиглі та ушкоджені плоди), очищають від квіткових  ніжок і частково від квітколожа  (відривають разом з його верхньою частиною) і сушать на сонці  чи в духовці спочатку при температурі ЗО—40°, а закінчують  при температурі 60°. Листя збирають повністю розвиненим протягом усього літа (зрізують чи  обривають так, щоб залишок загального черешка не перевищував  2—3 см) і сушать під укриттям  на вільному повітрі. Сухого листя  виходить 30—33 % . Коріння копають восени, миють, ріжуть кусками 10—15 см і сушать. Готову  сировину (плоди, листя, коріння)  зберігають у сухому приміщенні,  яке треба провітрювати. Рослина  неофіцинальна.  

Хімічний склад. Свіжі плоди ожини містять 4,53 % цукрів (глюкоза,  фруктоза, сахароза), 0,96 % органічних кислот (яблучна, винна,  лимонна, саліцилова), пектини  (0,37—0,56 %), 0,18 % дубильних  і барвних речовин, солі калію, міді і марганцю та вітаміни (в мг% ):  провітамін А — 0,5—0,8, нікотинову кислоту— 1,6; аскорбінову  кислоту — 5,0—38,0; тіамін —  0,033; рибофлавін —0,03; вітамін К — 0,5. У листі ожини є дубильні речовини (до 14 % ), флавоноїди, інозитол, аскорбінова кислота, органічні кислоти (цитринова, ізоцитринова), слизисті речовини та ефірна олія (сліди);  у корінні є значна кількість таніну і крохмаль.  

Фармакологічні властивості і використання. З лікувальною метою  ожину використовують дуже широко. У народі добре відомі її  в'яжучі, протизапальні, бактерицидні, потогінні й сечогінні властивості, здатність заспокійливо  діяти на центральну нервову систему, зменшувати у хворих на  цукровий діабет кількість цукру  в крові. Експериментами доведено, що водні витяжки із листя  ожини мають противірусну активність і цитотоксичні властивості.  Настій із сушених плодів або  листя визнають за корисний засіб  при проносі, дизентерії й катарі  шлунково-кишкового тракту, при  гострих респіраторних захворюваннях і пневмонії, у випадку підвищеної нервової збудженості,  особливо при істеричних припадках, патологічного клімаксу (часті  приливи крові до голови, безсоння, неврастенія, невроз) та при  нефропатії. Настій із листя, крім  того, допомагає при кровохарканні, шлункових крововиливах,  гіперполіменореї, апендициті, водянці й цукровому діабеті. Часто  листя ожини застосовують у суміші з нагідками лікарськими, маренкою запашною, сухоцвітом  багновим, собачою кропивою п'ятилопатевою, глодом кривавочервоним тощо. Свіжі плоди рослини вживають як загальнозміцнюючий, заспокійливий і жарознижуючий засіб. Перестиглі плоди виявляють легку послаблюючу  дію. Для місцевого лікування  використовують настій із листя  рослини. Його вживають при гінгівітах, афтах і захворюваннях  горла, при екземі, лишаях, виразках і гнійних ранах, при білях  та хронічних запаленнях піхви  (кандидоз, трихомоноз та ін.). Коріння ожини використовують  значно рідше. У вигляді відвару  його приймають усередину при  діареї, дизентерії, кровохарканні,  гіперполіменореї, апендициті, водянці й розширенні вен. Зовнішньо відвар коріння використовують як протизапальний засіб для  полоскання ротової порожнини  і горла.  Лікарські форми і застосування.  ВНУТРІШНЬО — настій листя (2 столові ложки сировини на 500 мл окропу,  настоюють 1 годину, проціджують) по  півсклянки 4 рази на день до їди; відвар коріння (1 столова ложка сировини  на 500 мл окропу, варити 10 хвилин,  процідити) по півсклянки 4 рази на день  до їди; настій сушених плодів (2 столові  306  ложки сировини на 200 мл окропу,  настоюють 15—20 хвилин) по 2—  З склянки протягом 1—2 годин як потогінний засіб; спорошковані сушені  плоди по половині чайної ложки 3 рази  на день при проносі у дітей, підсолоджуючи цукром; 4 чайні ложки суміші  листя ожини сизої і квіток нагідок лікарських, взятих у співвідношенні 2 : 1,  настоюють 10 хвилин на склянці окропу і п'ють по чверті склянки 4 рази  на день до їди як протигнильний, депуративний і такий, що покращує  перистальтику кишок, усуває печію і  лікує катари кишок, засіб; 1 столову  ложку суміші листя ожини сизої,  трави звіробою звичайного і квіток  глухої кропиви білої, взятих у співвідношенні 2:3:2, настоюють 3 години на склянці окропу і п'ють по  З склянки на день при недокрів'ї;  1 столову ложку суміші листя ожини  сизої, трави маренки запашної, чебрецю  звичайного, собачої кропиви п'ятилопатевої і сухоцвіту багнового, взятих  у співвідношенні 2,5 : 2 : 1 : 2 : 1,5, настоюють 10 хвилин на склянці окропу  і п'ють по 3 склянки на день при підвищеній нервовій збудливості, особливо  при істеричних припадках; 1 столову  ложку суміші листя ожини сизої,  трави маренки запашної, собачої кропиви п'ятилопатевої, сухоцвіту багнового і квіток глоду криваво-червоного,  взятих у співвідношенні 2,5 : 2 : 2 : 1,5 :  : 1, настоюють 10 хвилин на склянці  окропу і п'ють по чверті склянки 4 рази  на день при патологічному клімаксі;  1 столову ложку суміші листя ожини  сизої, трави маренки запашної, собачої кропиви п'ятилопатевої, сухоцвіту  багнового, квіток глоду криваво-червоного і молодих гілок з листям омели  біло), взятих у співвідношенні 2,5 : 2 :  : 2 : 1,5 : 1 : 1,5, настоюють 10 хвилин  на склянці окропу і п'ють протягом  тривалого часу по 3—4 склянки на день  при гіпертонічній хворобі, ускладненій  атеросклерозом.  ЗОВНІШНЬО — полоскання, примочки  і спринцювання настоєм із листя (50 г  сировини на 1 л окропу).

ОЖИНА ТАВРІЙСЬКА  ежевика таврическая  Rubus tauiicus —  кущова, 2—3 м заввишки рослина  родини розових з річними вегетуючими пагонами і здерев'янілими дворічними стеблами, на яких  утворюються квітконосні гілочки.  Річні пагони здебільшого дуговидно вигнуті, міцні; зовсім голі, без  поволоки, гранчасті, 7—10 мм у  діаметрі, з прямими, злегка відхиленими або серповидно зігнутими  шипами на ребрах; наступного  року вони зацвітають і дають плоди, після чого відмирають. Квітконосні пагони розсіяно- або густоволосисті, з великими, серповидно  зігнутими або гачкуватими, при  основі дуже розширеними шипами. Листки чергові, черешкові,  п'ятірні (на вегетуючих пагонах)  або трійчасті (на квітконосних пагонах}, з вузьколінійно-ланцетними прилистками; листочки майже  шкірясті, зверху голі або по жилках волосисті, зісподу — сіруватоповстисті, по краю — нерівномірно пилчасто-зубчасті; кінцевий  листочок у листків річних пагонів широкий, при основі — серцевидний. Квітки правильні, двостатеві, 5-пелюсткові, білі, до 3 см  у діаметрі, в багатоквітковому  широкому волотевидному суцвітті. Плід — складна кістянка кулястої форми і чорного забарвлення.  Цвіте у червні — липні.  

Поширення. Ендем Криму. Росте  в Південному та Гірському Криму  на галявинах, узліссях і схилах.  Заготівля і зберігання. Див. статтю  Ожина сиза.