 ОРТОСИФОН,
індійський чай, котячі вуса, нирковий чай, яванський чай; почечный чай Orthosiphon stamineus — багаторічна (в культурі — однорічна)
трав'яниста волохата рослина родини губоцвітих. Стебло галузисте, чотиригранне, внизу темно-фіолетове, вгорі — зелене, 50—70 см заввишки. Листки супротивні, майже
ромбовидні, з великозубчастим краєм. Квітки блідо-лілові, в китицевидному
суцвітті. Тичинки — з довгими нитками (звідси народна назва «котячі вуса»).
Плід — коробочка. Цвіте у липні —
серпні.
Поширення. Походить з тропічної Південно-Східної Азії. В СРСР, у т. ч. на Україні,— в культурі (в Криму, на Чорноморському узбережжі Кавказу). Заготівля і зберігання. Використовують траву
(молоді верхівкові пагони з двома парами
листків і верхівковою брунькою — флеші, а також зелене листя). Збирають урожай 3—4 рази на літо. При останньому зборі заготовляють флеші і все зелене листя. Зібрану сировину розстилають товстим шаром і пров'ялюють у затінку протягом 24—36 годин, а потім швидко сушать на сонці або в сушарці при температурі ЗО— 35°С. Сировина гігроскопічна, тому її слід
зберігати в сухому приміщенні. Строк
придатності — 4 роки. Рослина
відпускається аптеками (Folium
Orthosiphoni).
Хімічний склад. З листя ортосифону виділено тритерпенові сапоніни, гіркий глікозид ортосифонін (0,01 %
), ефірну олію (0,2— 0,6%), жирну олію
(2,7%), дубильні речовини (5—6%), сліди алкалоїдів
та органічні кислоти: винну (1,5%),
лимонну, фенолкарбонову і розмаринову.
Фармакологічні
властивості і використання. Настій ортосифону виявляє діуретичну і холеретичну дію. Сечогінний ефект супроводиться виведенням
з організму сечовини, сечової кислоти і
хлоридів, посиленням секреції шлункових залоз і збільшенням вмісту вільної соляної кислоти в шлунковому соку,
збільшенням виділення жовчі та антиспастичною дією на органи з гладенькими м'язами. В науковій і народній медицині настій
трави ортосифону використовують при
запаленнях жовчного й сечового міхурів, при поліартриті, подагрі та при каменях у нирках і жовчному міхурі. Ефективне
застосування ортосифону при цукровому діабеті, гострих і хронічних захворюваннях нирок та при
набряках різного походження (в т. ч. й при серцевій недостатності). Крім того, наукова
медицина рекомендує ортосифон при
церебральному атеросклерозі та
гіпертонії, яка супроводиться порушенням
функції печінки та нирок. Лікарські
форми і застосування. ВНУТРІШНЬО— настій
листя ортосифону (Infusum folii Orthosiphoni staminei): 3,5 г трави на 200 мл окропу,
п'ють теплим по півсклянки двічі на день до їди протягом 4—6 місяців з перервами щомісяця на 5—6 днів (при холециститах вживають так само, але після їди); суміш трави ортосифону і брусниці та коріння бузини чорно'і у співвідношенні 3:5:10 готують як настій (1 чайну ложку на 200 мл окропу) і
вживають теплим по півсклянки 4 рази на
день: суміш коріння марени красильної,
трави вовчуга польового, ортосифону і
хвоща польового, листя берези, квіток
ромашки лікарської, насіння кропу
запашного у співвідношенні 2:1,5:1,5:1:1:1,5:1,5 готують як настій (10 г на 200 мл окропу) і вживають по 1/2—3/4
склянки 3—4 рази на день при
нирковокам'яній хворобі.
| 
Исцеление 
Статистика
