 ОМЕЛА
БІЛА омела белая Viscum album — багаторічний напівпаразитичний вічнозелений кулястої форми кущик родини
омелових. Гілки голі, зеленаво-жовті,
циліндричні, дерев'янисті, вилчасторозгалужені, у вузлах потовщені і дуже крихкі. Листки супротивні, шкірясті, цілокраї,
еліптичновидовжені, сидячі, жовте-зелені. Квітки одностатеві (рослини
дводомні), жовті, сидячі, зібрані по 3—6
у головчасті суцвіття в розвилках гілок. Плоди ягодоподібні, білі, кулясті або короткоовальні, з трохи вдавленою
верхівкою. Цвіте у березні — квітні.
Поширення. Омела біла паразитує на листяних (тополя, клен, береза, верба, липа, дуб, в'яз, груша, яблуня), рідко
— хвойних породах, закріплюючись на них
присосками, через які живиться за рахунок дерева, на якому оселилася. Трапляється в
лісостепових районах, на Поліссі, зрідка
на півночі Степу та в Криму. Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків
використовують молоді гілки з листям
(Stipites Visci cum foliis).
Заготовляють сировину пізно восени і
взимку, використовуючи для цього
секатори або гачки. Сушать сировину під
наметами або в теплих провітрюваних приміщеннях, розстилаючи її тонким (3—5 см
завтовшки) шаром на тканині або папері. Штучне сушіння проводять при температурі 40—50 °. Сухої сировини виходить
37—39 % . Зберігають у щільно закритих банках чи бляшанках у сухому темному місці. Хімічній
склад. Омела біла містить 0,03—0,10 % віскотоксину (біла аморфна речовина, що складається з
великої кількості амінокислот і цукрів), а- і р-віскол, вісцерин, олеанолову і урсолову кислоти, холін і його похідні (ацетилхолін,
пропіонілхолін), аміни (віскалін,
віскальбін, тирамін та ін.), спирти
(пініт, квебрахіт та ін.), флавоноїди
(кверцетин, рамнетин, ізорамнетин, рамназин-3глюкозид, флавоядоринін А і В, гомофлавоядоринін В тощо), жирну олію,
аскорбінову кислоту, каротин, смолисті речовини й мінеральні солі.
Фармакологічні
властивості і використання. Галенові препарати омели мають гіпотензивні, седативні, в'яжучі,
кровоспинні й глистогінні властивості,
посилюють діурез і виділення продуктів азотистого
обміну. За експериментальними даними очищений екстракт омели виявляє
цитолітичну дію. В науковій медицині
настій трави омели дають пити при
гіпертонічній хворобі 1—2-ї стадій, 310 атонії кишок, при легеневих, носових і
тривалих маткових кровотечах, особливо у хворих з артеріальною гіпертензією в
клімактеричний період. Очищений екстракт омели (у вигляді ін'єкцій) запропоновано як цитолітичний засіб при неоперабельних формах раку. В народній медицині омелу здавна використовують при шлунково-кишкових,
менструальних і гемороїдальних
кровотечах, проти епілепсії, еклампсії й істерії та при болях у животі. Чай з омели рекомендують як загальнозміцнюючий засіб для
підвищення тонусу життя, ослаблим людям
похилого віку та при запамороченні.
Зовнішньо настій і порошок з трави омели
використовують як пом'якшувальний і знеболюючий засіб при абсцесах та інших шкірних хворобах. Для промивання піхви при кольпіті і білях використовують настій із
трави омели і деревію звичайного. Використовують омелу і в гомеопатії. Слід пам'ятати, що при тривалому вживанні препарати омели можуть спричинити
отруєння. Лікарські форми і
застосування. ВНУТРІШНЬО — настій трави
омели (15 г сировини на 200 мл
окропу) по 1 столовій ложці 3 рази на
день; чай із трави омели (1 чайну ложку сировини на 1 склянку холодної перевареної
води, настоюють ніч) по третині склянки 3 рази на день; настойку із трави омели (готують на 70 % -ному спирті у співвідношенні 1 : 5) по 50 крапель 3
рази на день; для вигнання круглих
глистів вживають порошок омели і коренів
валеріани лікарської, взятих у
співвідношенні 1 : 2, по 1 чайній ложці щодня протягом трьох днів, запиваючи водою й заїдаючи великою кількістю свіжої тертої моркви. ЗОВНІШНЬО —дві столові ложки суміші (порівну)
трави омели і деревію звичайного
заварюють віл окропу, настоюють до
охолодження, проціджу ють і
використовують для спринцювання при кольпіті і білях.
|
Исцеление 
Статистика
