 ОЛЕАНДР
ЗВИЧАЙНИЙ олеандр обыкновенный Nerium oleander — кущ або невелике (3—4 м заввишки) дерево
родини барвінкових. Стебла розгалужені,
з гладенькою світло-сірою корою. Листки
вічнозелені, шкірясті, цілокраї, зісподу опушені. Квітки правильні, двостатеві, на
довгих повстистоопушених квітконіжках, зібрані у верхівкові півзонтики; віночок рожевий, рідше білий, ¦ зрослопелюстковий, з
п'ятилопатевим відгином і зубчастими
виростами в зіві. Плід складається з
двох листянок. Цвіте з червня по
серпень.
Поширення. Олеандр звичайний походить з Середземномор'я. В Південному Криму його широко розводять у відкритому грунті як декоративну рослину. Вирощують його і як кімнатну квіткову рослину. Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків
використовують цілком розвинуте листя
олеандра (Folia Nerii oleandri; Folia
Nerii, Folia Oleandri), яке заготовляють
у жовтні — листопаді або у квітні (до початку активного росту пагонів). Перевагу
віддають весняному строку заготівлі. Листя обшморгують руками (в захисних рукавицях!) з обрізаних при декоративному
формуванні кущів па307 гонів і швидко
сушать під укриттям на вільному повітрі або в теплих кімнатах, розстеливши
тонким (2—3 см завтовшки) шаром на
тканині чи папері. Штучне сушіння
проводять при температурі 50°. Сушіння припиняють, коли черешки стають ламкими. Зберігають олеандр окремо від іншої сировини,
дотримуючись правил зберігання отруйних рослин. Для місцевого лікування частіше використовують свіжі або сушені квітки з листям (вершки квітучих гілок).
Хімічний склад. Листя олеандра містить карденоліди олеандрин (0,08—0,15 %), дигіталін, дезацетилолєандрин і
одинерин, діуретично діючу субстанцію нериїн, флавоноїди (рутин, кемпферол3-рамноглюкозид і
ін.), сапонін карабін, урсолову кислоту.
Фармакологічні
властивості і використання. Олеандр звичайний ефективний кардіотонічний засіб, за своєю дією схожий на серцеві засоби
наперстянки. У процесі експериментальних
досліджень встановлено, що препарати
олеандра покращують серцеву діяльність, сповільнюють ритм серця, підвищують діурез, розширюють вінцеві судини, знижують артеріальний тиск. На
відміну від глікозидів наперстянки, глікозиди олеандра діють швидше і м'якше, швидше виводяться з організму. Крім кардіотонічної дії, водні екстракти олеандра виявляють противірусну активність і мають цитотоксичні властивості. Олеандр звичайний
призначають у випадку тахіаритмії, при
легких формах серцевої недостатності та при стенокардії. У народній медицині настій листя олеандра п'ють при нервовому виснаженні, головних
болях, епілепсії, апоплексії, безсонні,
при м'язових спазмах, у разі діареї та як
вітрогінний засіб. Як зовнішній засіб
настій листя використовують для примочок
і компресів при шкірних хворобах
(мокнуча екзема, лишай тощо), для полоскання при зубному болю. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій із листя (1 чайна ложка
сировини на 500 мл окропу, настоюють 1
годину) по 25—ЗО мл тричі на день до
їди. ЗОВНІШНЬО — натирання і примочки настоєм із сушених квіток і листя (100
г сировини на 1 л окропу, настоюють кілька годин) при корості
і дерматитах, спричинених укусами комах; натирання маззю із свіжих квіток і листя (готують
на смальці у співвідношенні 3 : 5, після старанного змішування нагрівають на
водяній бані 15 хвилин) при корості.
Олеандр звичайний містить сильнодіючі речовини, тому ліки з нього треба суворо дозувати, а
лікуватися — з дозволу і під контролем
лікаря.
| 
Исцеление 
Статистика
