Секрет Просвета

МИГДАЛЬ ЗВИЧАЙНИЙ  миндаль обыкновенный  Amygdalus communis —  гіллястий кущ або невелике (4—  8 м заввишки) дерево родини розових. Має пагони двох типів: видовжені вегетативні і вкорочені  генеративні. Кора на однорічних  пагонах червонувато-коричнева,  на гілках — сіро-бура, на стовбурі — сіро-чорна. Листки чергові,  ланцетні, залозисто-пилчасті, загострені. Квітки правильні, 5-пелюсткові, двостатеві, майже сидячі, одиничні або розміщені  попарно; пелюстки білі або світло-рожеві. Плід — кістянка; кісточка дірчасто-ямчаста, стисла,  овальна, з поверхні гладенька.  Цвіте у лютому — березні, до розпускання листя. Існують дві форми мигдалю звичайного, які морфологічно не розрізняються: з  солодким ядром (var. sativa, синонім — var. dulcis) і з гірким  (var. amara).  

Поширення. Гіркомигдальні дерева дико ростуть у горах Копетдагу (Туркменія), У західному  Тянь-Шані та в південній Вірменії. На Україні, переважно в Криму, мигдаль вирощують. У культурі переважно сорти з солодким  ядром.  Заготівля і зберігання. Для медичних потреб використовують  ядра плодів (Semina Amygdali  excorticate) і листя (Folia Amygdali). Плоди - збирають повністю  стиглими, коли вони починають  жовтіти і випадати з оплодня.  Досушують їх на сонці або в приміщенні, яке добре провітрюється. Готову сировину зберігають у сухому місці, стежачи,  щоб її не ушкоджували гризуни.  Строк зберігання — 4 роки.  

Хімічний склад. Насіння солодкого мигдалю (Semen Amygdalae  dulces) містить жирну олію (ЗО—  62%), білок (до 20%), сахарозу (10%), глюкозу, гумоподібні  речовини (2—3 % ), слиз (3 % ),  емульсин, ліпазу та інші ферменти, вітаміни В, (0,15—0,22 мг%),  В2 (0,62 мг% ), В5, В6, РР (4,8 мг% ),  С (6—18 мг%), каротин (0,02—  0,17 мг%), дубильні речовини  (0,17—1,39 % ), аспарагін та холін,  18 макро- і мікроелементів (до  З % ) — кальцій, магній, натрій,  залізо, марганець, мідь, барій та  інші. Насіння гіркого мигдалю  (Semen Amygdalae amarae) відрізняється меншим вмістом цукрів  (3—5 % ) і жирної олії (35—38 % )  та наявністю глікозиду синильної  кислоти амигдаліну (1,5—8%).  Жирна олія солодкого та гіркого  різновидів мигдалю складається  з олеїнової (понад 70 % ), лінолевої (20 % ) та пальмітинової  (З % ) кислот, фітостерину (0,3 % )  та гліцеридів насичених жирних  кислот (до 5 % ).  

Фармакологічні властивості і використання. Солодкий мигдаль рекомендують вживати при недокрів'ї, астенії, після перенесених  виснажливих хвороб, при затримці росту у дітей та як ліки від  судомного кашлю, при підвищеній  кислотності шлункового соку,  виразці шлунку, особливо у завзятих курців (тамує епігастральний біль). Гіркий мигдаль для їжі  непридатний. Він містить амигдалін, який під дією соляної кислоти шлунку та ферменту емульсину (є в самому мигдалі) розкладається на глюкозу, бензойний альдегід і дуже отруйну синильну кислоту. З одного плоду  гіркого мигдалю може надійти  в організм близько 1 мг синильної кислоти. Вважається, що для  дорослої людини смертельною дозою є 30—60 плодів гіркого мигдалю, а для дитини — 7—15. Розтовкуючи ядро солодкого мигдалю з водою або молоком, одержують мигдальне молоко (Emulsio Amygdalarum), яке застосовують при опіках і інших ушкодженнях шкіри, при сверблячці,  як косметичний засіб при дифузному облисінні та для догляду  за шкірою всіх типів. Мигдалева  олія (Oleum Amygdalarum), яку  добувають холодним пресуванням  ядер солодкого й гіркого мигдалю, застосовується при гастриті,  колітах, як проносний засіб при  запорах (особливо у немовлят) і  як основа для лініментів та інших галенових препаратів, а також як розчинник для препаратів, які використовують у вигляді ін'єкцій. Як зовнішній засіб  мигдалеву олію використовують  при сверблячці і пролежнях. Рафінована мигдалева олія, одержана гарячим пресуванням, використовується як харчовий продукт  і в парфюмерній промисловості, а нерафінована — у миловарінні. З макухи солодкого мигдалю виготовляють мигдалеві висівки (Furfur Amygdalarum), які  використовують у косметиці як  засіб, що пом'якшує і очищає  шкіру. З макухи гіркого мигдалю  шляхом переганяння з водяною  парою одержують гіркомигдалеву  воду (Aqua Amygdalarum amararum). Для цього макуху подрібнюють на порошок, заливають водою у співвідношенні 1 : 7,  залишають кілька годин для бродіння, а після цього проводять  переганяння. Одержана таким чином гіркомигдалева вода містить  до 0,25 % синильної кислоти і  використовується як ефективний  седативний засіб при бронхіальній астмі, катаральному бронхіті,  гастралгії, кашлі, безсонні та від  нестримного блювання; місцево — як знеболюючий засіб (способи застосування гіркомигдалевої води див. у статті Мигдаль  степовий). У гомеопатії настойка  гіркого мигдалю використовується при астмі, епілепсії, дифтерії.  Лікарські форми і застосування.  ВНУТРІШНЬО — насгій сухого листя  (1 столова ложка сировини на 200 мл  окропу) по півсклянки 4 рази на день  між прийомами їжі як протикашлевий засіб: мигдалеву олію п'ють натщесерце (дорослим — 3 столові ложки,  дітям і людям похилого віку — 1) як  проносний засіб; 30 г ядер солодкого  мигдалю і одне ядро гіркого розтовкти, змішати з 100 г молока і 50 г  вершків і прийняти за день за 2 рази  при виразці шлунка (приймати за ЗО  хвилин до іди); настій на олії (100 г  солодкого мигдалю тонко подрібнити,  змішати з 2 столовими ложками порошку з листя розмарину справжнього, додати 800 г маслинової олії, настояти один місяць, процідити) по 1 столовій ложці через кожні 2 години при  гострому запаленні тонкого кишечника з діареєю; мигдалеве молоко (100 г  солодкого мигдалю розтовкти з невеликою кількістю води і цукру, додати 2 л води, в якій було розчинено  100 г цукру, добре розмішати) по півсклянки 3 рази на день до їди як пом'якшувальний засіб при кашлі й гастриті; солодкий мигдаль вживати по  10 штук три рази на день до їди протягом 3 днів, а наступний тиждень —  тільки вранці по 20 штук при підвищеній кислотності шлункового соку.  ЗОВНІШНЬО — мигдалеве молоко (потрібну кількість мигдалю розтерти з  молоком у співвідношенні 1 : 10 до  стану кашки) і мигдалеву олію застосовувати для змащування

МИГДАЛЬ СТЕПОВИЙ,  бобчук, мигдаль низький;  миндаль степной  Amygdalus nana —  невеликий (30—100 см заввишки)  кущ родини розових. Кора на  однорічних пагонах білувата, на  багаторічних — червонаво-сіра.  Листки чергові, ланцетні, гостропилчасті, на верхівці загострені,  на вкорочених пагонах, які часто  перетворюються на колючки, сидять пучками, на ростових — частіше одиничні; пелюстки яскраво-рожеві, у деяких культурних  форм — білі. Плід — яйцевидноокругла, трохи сплюснута, вкрита повстю кістянка; кісточка косо-яйцевидно-округла, майже гладенька. Цвіте у березні — травні,  одночасно з появою листя.  

Поширення. Мигдаль степовий  росте в Лісостепу (переважно на  півдні), в Степу і в Криму на степах, схилах, серед чагарників. Вирощують як декоративну рослину.  Заготівля і зберігання. Для медичних потреб заготовляють плоди рослини (Semen Amygdali naпае). Правила збору і сушіння  див. у статті Мигдаль звичайний. Рослина неофіцинальна.  

Хімічний склад. У ядрі кісточок  є жирна (20 % ) і ефірна олії, глікозид амигдалін (2,5—3,5%), білок (20% ), крохмаль, слиз, холін,  аспарагін, вітаміни групи В, аскорбінова кислота, каротин та  мінеральні солі.