Секрет Просвета

М'ЯТА БЛОШИНА  мята блошная  Mentha pulegium —  багаторічна трав'яниста рослина  родини губоцвітих. Стебло підведене, чотиригранне, розгалужене,  вгорі коротковолосисте, 15—50 см  заввишки. Листки супротивні, черешкові, овальні або яйцевидні,  зубчасті, при основі клиновидні,  притиснутоопушені. Квітки дрібні, в густих, майже кулястих кільцях; чашечка двогуба, з війчастими з країв зубцями, віночок майже  правильний, з 4-лопатевим відгином, рожево-ліловий з білуватою  трубочкою, зовні розсіяноволосистий. Плід складається з 4 однонасінних горішковидних часток.  Цвіте у липні — серпні.  

Поширення. М'ята блошина росте  спорадично в західних областях  України і на півдні Кримської  області по берегах водойм, на заплавних луках.  Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують  траву м'яти блошиної (НегЬа Мепthae pulegii), яку заготовляють  під час цвітіння рослини, зрізуючи в першій половині дня облистнені частини стебел. Зібрану  траву сушать під укриттям на  вільному повітрі або в провітрюваному приміщенні. Сухої трави  виходить 25 %. Готову сировину  зберігають у добре закритих банках або бляшанках. Строк придатності — 1 рік. Рослина неофіцинальна.  

Хімічний склад. Сушена трава  м'яти блошиної містить ефірну  олію (1—2 % ), дубильні речовини,  сапонін і флаваноновий глікозид  гесперидин. Головними складовими частинами ефірної олії є пулегон (75—90 %), азулен, лимонен, дипентен і ментон. Ментолу  в ефірній олії м'яти блошиної  немає.  

Фармакологічні властивості і використання. В народній медицині  м'ята блошина має аналогічне з  м'ятою перцевою застосування.  Рослина відома, своїми спазмолітичними, болетамувальними, протизапальними, жовчогінними і дезинфікуючими властивостями,  здатністю рефлекторно розширювати вінцеві судини, збуджувати  секрецію залоз шлунково-кишкового тракту й підвищувати апетит.  Настій трави п'ють при шлунково-кишкових розладах, при болях  і спазмах у шлунку й кишечнику,  при метеоризмі, проносах, нудоті  та блюванні, при жовчнокам'яній  хворобі й жовтяниці, для стимулювання серцевої діяльності й заспокоєння головних болів та від  безсоння. Зовнішньо настій трави  застосовують при сверблячці шкіри (обмивання), запаленні ясен  (полоскання) та нервовому збудженні (ванни).  288  Лікарські форми і застосування.  ВНУТРІШНЬО—настій трави (1 столова ложка сировини на 200 мл окропу,  настоюють 1 годину) по півсклянки  4 рази на день до їди (пити теплим!]  ЗОВНІШНЬО — обмивання і полоскання вищезазначеним настоєм, ванни  з настою (50 г трави заливають 2 л  окропу, підігрівають в добре закритій  посудині 10—15 хвилин, охолоджують,  проціджують, віджимають і додають до  ванни).  

М'ЯТА ВОДЯНА  мята водяная  Mentha aquatica —  багаторічна трав'яниста рослина  родини губоцвітих. Стебло висхідне, чотиригранне, опушене або  майже голе, галузисте. 20—80 см  заввишки. Листки супротивні, черешкові, яйцевидні або довгастояйцевидні, при основі округлоабо широко-клиновидні, на верхівці тупувато-загострені, пилчасті, голі або опушені. Квітки дрібні, волосисті, у кільцях, які розміщені у пазухах приквіткових листків, що не перевищують кілець,  і утворюють на верхівці стебла  суцвіття у вигляді кулястих або  овальних головок; чашечка правильна, віночок рожевий або рожево-ліловий, майже правильний,  лійковидний, з 4-лопатевим відгином. Плід складається з 4 однонасінних горішковидних часток.  Цвіте з липня по вересень.  

Поширення. М'ята водяна росте  по всій території України (в Криму рідко) на берегах водойм і у воді на мулуватих грунтах.  Заготівля і зберігання. Для медичних потреб використовують траву  м'яти водяної (Herba Menthae  aquaticae), яку заготовляють під  час цвітіння рослини, зрізуючи  в першій половині дня облистнені  частини стебла. Зібрану траву сушать під укриттям на вільному  повітрі або в провітрюваному приміщенні. Сухої трави виходить  14—15 % . Готову сировину зберігають у добре закритих банках  або бляшанках. Строк придатності — 1 рік. Рослина неофіцинальна.  

Хімічний склад. Сушена трава  м'яти водяної містить ефірну олію  (до 1 % ), дубильні речовини (7 % ),  ліноленову, лінолову, масляну,  міристинову, пальмітинову та інші кислоти й нітрат калію. Головними складовими частинами ефірної олії є вільний ліналоол (бл.  36 % ), ліналілацетат (бл. 10 %),  карвон та сесквітерпени. Ментолу  в ефірній олії м'яти водяної немає.  

Фармакологічні властивості і використання. В народній медицині  м'ята водяна застосовується майже так само, як і м'ята перцева.  Найчастіше настій трави м'яти  водяної вживають як жовчогінний  засіб, при шлунково-кишкових  розладах, при болях і спазмах у  шлунку й кишечнику, при метеоризмі й проносах та при серцебиттях. При болях у шлунку м'ята  водяна вважається ефективнішою за м'яту перцеву. Зовнішньо,  у вигляді мазі, м'яту використовують для гоєння ран та лікування ерозій шийки матки (спосіб  приготування мазі див. у статті  М'ята польова).  Лікарські форми і застосування.  ВНУТРІШНЬО — настій трави (2 столові ложки сировини на 200 мл окропу)  по 1 склянці на день ковтками (пити  теплим!).

М'ЯТА ПЕРЦЕВА,  м'ята холодна;  мята перечная  Mentha piperita —  багаторічна трав'яниста опушена  рослина родини губоцвітих.  Стебло підведене, чотиригранне,  галузисте, часто червонувате, ЗО—  55 см заввишки. Листки супротивні, короткочерешкові, яйцевидно-довгасті або ланцетні, нерівно-гостропилчасті, зісподу по  жилках коротковолосисті. Квітки  дрібні, майже стерильні (плоди  утворюються дуже рідко), зібрані  на верхівці стебла в кільця, що утворюють густе, перерване лише  при основі, колосовидне суцвіття; чашечка правильна, п'ятизубчаста, з десятьма поздовжніми  жилками; віночок майже правильний, з тупим чотири- або  п'ятилопатевим відгином, червоно-фіолетовий з білуватою трубочкою. Плід складається з 4  однонасінних горішковидних часток. Цвіте у червні — липні.  

Поширення. М'ята перцева в дикому стані не росте. Являє собою  гібрид, одержаний від схрещування м'яти водяної (Mentha  aquatica) з м'ятою колосковою  (Mentha spicata) або зеленою  (Mentha viridis). У лісостепових  районах України її вирощують як  ефіроолійну рослину.  Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують  траву (Herba Menthae piperitae)  і листя (Folia Menthae piperitae)  м'яти перцевої. Заготовляють сировину, коли половина квіток у  суцвітті вже розпуститься, а решта ще перебуває в стадії бутонізації. Свіжу або сушену траву  використовують як сировину для  добування ефірної олії. Щоб одержати листя, яке використовують  для виготовлення галенових препаратів, сушену траву обмолочують і стебла відкидають. Сухого  листя виходить 7—8 % . Зберігають його у щільно закритих банках чи бляшанках у сухому темному місці. Строк придатності —  2 роки. Сировина є у продажу  в аптеках.  

Хімічний склад. Листя м'яти перцевої містить до 2,75 % ефірної  олії, у складі якої є ментол (вільний і у вигляді складних ефірів  оцтової і валеріанової кислот),  пінени, лимонен, феландрен, цинеол, дипентен, пулегон та інші  терпеноїди. Крім того, у листі  м'яти перцевої є флавоноїди, урсолова і олеанолова кислоти, бетаїн, каротин, гесперидин, дубильні речовини й мікроелементи  (мідь, марганець, стронцій та  інші).  

Фармакологічні властивості і використання. Терапевтична активність м'яти перцевої зумовлена  комплексом біологічно активних  речовин, серед яких першочергове значення має ментол, який належить до групи терпенів і має  притаманні цій групі речовин подразні, антисептичні й анестезуючі властивості. Подразна дія ментолу вибіркова. В першу чергу подразнюються терморецептори слизових оболонок і шкіри, й це зумовлює відчуття охолодження,  яке супроводиться рефлекторним  звуженням судин, а потім розвивається паління, слідом за яким  настає легка анестезія. Як зовнішній засіб настій м'яти перцевої  вживають для полоскання ротової порожнини при поганому запаху з рота, для ванн, обмивань  і компресів при сверблячці, нейродерміті та екземі. Терапевтичний ефект можна в цих випадках  значно посилити одночасним пероральним застосуванням настою  (по півсклянки 4 рази на день).  При поганому запаху з рота болгарські лікарі рекомендують полоскати ротову порожнину настоєм м'яти на червоному вині й одночасно приймати цей настій усередину по 1 столовій ложці 2—3  рази на день. Свіже листя м'яти  прикладають до лоба при сильному головному болі, а сік із свіжого  листя використовують для змащування ділянок шкіри, уражених  поверхневими неускладненими  мікозами. Широко використовується м'ята і для перорального застосування. При прийманні всередину препарати м'яти підсилюють  секрецію травних залоз, збуджують апетит, прискорюють евакуацію шлункового та кишкового  вмісту (посилюють перистальтику), пригнічують процеси гниття  й бродіння в травному каналі (діють вітрогінно), знижують тонус  гладеньких м'язів кишечника,  жовчно- та сечовивідних шляхів  (діють спазмолітично), посилюють жовчотворну функцію печінки і виділення жовчі у дванадцятипалу кишку (цікаво, що жовчогінні властивості ментолу значно поступаються перед жовчогінними властивостями еквівалентної кількості листя м'яти), виявляють седативну і слабку гіпотензивну дію. Пероральне лікування  препаратами м'яти перцевої показане при захворюваннях шлунково-кишкового тракту (нудота  різного походження, блювання  у вагітних, кишкові коліки, метеоризм, катаральні стани травного  каналу, нестравність жирів та інші захворювання, які супроводяться спазмами) і печінки (холецистит, гепатит і холангіт різного  походження, жовчнокам'яна хвороба і жовтяниця), при нервовому  збудженні, безсонні та різних невротичних станах. Ментол використовують як легкий рефлекторний  судинорозширювальний засіб при  стенокардії й хворобах, пов'язаних зі спазмами судин головного мозку. Листя м'яти входить  до складу вітрогінних ча'ів,  потогінного чаю, жовчогінного  чаю, заспокійливих ча'ів, шлункового чаю. М'ятну олію і ментол  використовують per se або у складі- фітопрепаратів і комплексних  лікувальних засобів. Слід пам'ятати, що передозування ментолу або  інших препаратів м'яти може  спричинити шкідливі побічні явища місцевого і загальнорезорбтивного характеру. Протипоказано  змащувати ментолом слизові оболонки носа і носоглотки у дітей,  оскільки можливі рефлекторне  пригнічення і зупинка дихання.  З віком загроза отруєння ментолом зменшується.  Лікарські форми і застосування.  ВНУТРІШНЬО — настій із листя (5 г, або  половина столової ложки сировини на  200 мл окропу) по половині або третині склянки 2—3 рази на день за 15 хвилин до їди; олію м'яти перцевої (Oleum  Menthae piperitae) по 1—3 краплі на  прийом як вітрогінний засіб; таблетки  м'ятні (Tabulettae olei Menthae) по 1—2  таблетки на прийом під язик як заспокійливий і спазмолітичний засіб при  нудоті і блюванні, спазмах гладеньких  м'язів; м'ятні краплі (Tinctura Menthae  piperitae) по 10 —15 крапель на прийом  при невралгічних болях; ментол (Мепtholum) по 2—З краплі 5 % -ного спиртового розчину на грудочці цукру під  язик при стенокардії та як заспокійливий засіб; таблетки «Пектусин» (Tabulettae «Pectusinum») призначають при  запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів (тримають у роті до  повного розсмоктування); валідол (Validolum) no 4—5 крапель на грудочці  цукру або по 1 таблетці при стенокардії,  неврозах, істерії та як протиблювотний засіб при морській і повітряній  хворобі (тримають у роті до повного  розсмоктування); оліметин (Olimetinum) призначають при нирковокам'яній та жовчнокам'яній хворобі (див.  статтю Маслина європейська); «краплі  Зеленіна» по 20—25 крапель 2—3 рази  на день при неврозах серця, що супроводяться брадикардією; корвалол (Согvalotum) призначають при неврозах з  підвищеною збудливістю, нерізко виражених спазмах коронарних судин,  тахікардії, безсонні й гіпертонічній хворобі в початковій стадії та при спазмах кишечника (див. статтю Валеріана лікарська).  ЗОВНІШНЬО — ванни з відвару (50 г  листя на 1 відро води); полоскання  настоєм листя на червоному вині (готують у співвідношенні 1 : 10); компреси, обмивання і полоскання настоєм  листя на воді (1 столова ложка сировини на 0,5 л окропу, настоюють 1 годину, проціджують): олія м'яти перцевої як освіжаючий та антисептичний  засіб входить до складу полоскань,  зубних порошків і паст; м'ятна вода  (Aqua Menthat; piperitae) для полоскання ротової порожнини; краплі зубні —  по 2—З краплі на кусочку вати вкладають у дупло хворого зуба; ментол  застосовують як болетамувальний (відтяжний) засіб при невралгіях, міалгіях  і артралгіях (розтирання 2 % -ним спиртовим розчином або 10 % -ною олійною  суспензією}, при сверблячих дерматозах (натирання 0,5 %-ним спиртовим  розчином або 1 % -ною ланолінововазеліновою маззю), при мігрені (натирають скроні ментоловим олівцем) та  як протизапальний засіб при запальних  захворюваннях верхніх дихальних шляхів (змащування, інгаляції, закапування  у ніс); бороментол (Borromentholum) застосовують як антисептичний і болетамувальний засіб для змащування шкіри при сверблячці, невралгії та для змащування слизової оболонки носа при  ринітах; краплі «евкатол» (Guttae Eucatolum) для полоскання при запальних  захворюваннях верхніх дихальних шляхів (5—10 крапель на склянку води); меновазин (Menovasinum) для розтирань  (2—3 рази на день) при невралгіях,  міалгіях, артралгіях, сверблячих дерматозах; аерозоль «камфомен» (Aerosolum «Camphomenum») для лікування запальних захворювань верхніх дихальних шляхів, головним чином гострих  ринітів і фарингітів (інгаляції проводять 3—4 рази на добу після їди; дітям  до 5 років і хворим, які працюють в  умовах підвищеного запилення повітря,  призначати препарат не рекомендується); інгакамф (кишеньковий інгалятор)  застосовують для інгаляцій при гострих  ринітах: мазь «Ефкамон» (Unguentum  «Efcarnonum») для розтирань при артритах, міозитах, невралгіях тощо (втирають у шкіру по 2—3 г 2—3 рази на  день і покривають теплою пов'язкою);  валідол використовують у вигляді 5-—  10 % -ного спиртового розчину для заспокоєння свербежу шкіри; мазь «Гевкамен» (Unguentum «Geucamenum») для  розтирань при невралгіях, міалгіях  тощо.  

М'ЯТА ПОЛЬОВА  мята полевая  Mentha arvensis —  багаторічна трав'яниста рослина  родини губоцвітих. Стебло висхідне або прямостояче, розгалужене, голе або опушене, 15—60 см  заввишки. Листки супротивні,  прості, яйцевидні або видовженоеліптйчні, волосисті, пилчасті, на  верхівці — гострі, короткочерешкові; верхні — сидячі. Квітки зигоморфні (див. статтю Зигоморфна квітка), дрібні, лілові або рожево-лілові, у щільних розсунутих кільцях. Плід — горішок. Цвіте у червні — серпні.  

Поширення. Росте на берегах водойм, у заплавних лісах і на дуках  по всій території України (в Криму — рідко).  Заготівля і зберігання. Використовують листя, зібране на початку цвітіння рослини. Зрізують усю  надземну частину, потім обривають листя, розкладають тонким  шаром і сушать. Зберігати в щільно закритій тарі. Строк придатності — 2 роки. Рослина неофіцинальна.  

Хімічний склад. Листки містять  ефірну олію, гесперидин, рамнозу,  глюкозу, бетаїн, каротин тощо. До  складу ефірної олії входить ментол.  

Фармакологічні властивості і використання. Препарати М. п. мають спазмолітичні, знеболювальні  й антисептичні властивості. Настій листя використовують у народній медицині як заспокійливий, протисудомний, потогінний  і сечогінний засіб, при простуді,  нудотах, болях у шлунку та проносі, для поліпшення апетиту,  а місцево — при свербінні.  Лікарські форми і застосування.  ВНУТРІШНЬО —настій листя (1 столова ложка сировини на 200 мл окропу,  настоюють 20 хв, проціджують) по  1/2—1 склянці 3 рази на день за 15 хв  до їди. ЗОВНІШНЬО — олія (10 %-ну  настойку листя М. п. змішують у рівних кількостях з прованською або соняшниковою олією і випарюють спирт  на водяній бані) для лікування ран і  ерозій шийки матки.