Секрет Просвета

ЯЛОВЕЦЬ ЗВИЧАЙНИЙ  можжевельник обыкновенный  Juniperus communis —  вічнозелений кущ або невелике  (4—6 м заввишки) дерево родини  кипарисових. Дводомна, рідше  однодомна рослина з конусоподібною або яйцевидною кроною  і прямим стовбуром з сіруватобурою корою. Молоді пагони червонувато-бурі, тригранні. Листки  хвоєвидні, жорсткі, лінійно-шиловидні, 8—20 мм завдовжки, колючі, зверху плоскожолобчасті, ясно-зелені з сизою поволокою, зісподу зелені, тупо-кілюваті, з поздовжньою борозенкою на кілі,  розташовані тричленними черговими кільцями. Органи спороношення містяться на кінцях маленьких пазушних гілочок, густо  вкритих трикутними лусками; чоловічі шишечки жовті, мають  вигляд колосків, що несуть щитоподібні луски з 3—7 пиляками;  жіночі шишечки складаються з  кількох насінних лусок і трьох  насінних зачатків і нагадують зелені бруньки. Після запліднення  луски жіночої шишечки зростаються і утворюють соковиту зелену  шишкоягоду. Спілі шишкоягоди  кулясто-яйцевидні, чорні, з сизою  поволокою, 6—9 мм в діаметрі,  на вершку часто з трьома горбками. Запилюється у квітні-травні; шишкоягоди достигають наступного року восени.  

Поширення. Яловець звичайний  росте в підліску хвойних, рідше  мішаних лісів в Карпатах і на Поліссі. Подекуди культивують в садах і парках як декоративну рослину.  Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують  шишкоягоди (Fructus Juniperi  communis), які заготовляють восени, струшуючи їх на розстелений  під кущами брезент. Зібрані шишкоягоди вживають свіжими або  сушать в теплому приміщенні,  розстилаючи їх тонким шаром на  чистій підстилці. Штучне сушіння  проводять при температурі не вище 30°. Сушених шишкоягід виходить 66—67% . Шишкоягоди тривалий час можуть зберігатись у свіжому вигляді при температурі  близько 0°. Сушені шишкоягоди  є у продажу в аптеках.  

Хімічний склад. Плоди ялівцю містять ефірну олію (0,5—2 % ),  флавоноїди, смоли (до 9 % ), органічні кислоти (яблучна, оцтова,  мурашина, гліколева), цукри  (30—40%), віск (0,6—0,7%), пектини, дубильні речовини, пентозани (біля 6 %), інтозит, солі  калію. У складі ефірної олії є  а-пінен, камфен, кадинен, дипентен, а-терпінеол, терпінелен, борнеол, ізоборнеол, юніперкамфора,  вуглеводень, юнен і ін.  

Фармакологічні властивості і використання. Препарати ялівцю    підвищують діурез і дезинфікують сечовивідні шляхи, збільшують виділення шлункового соку та  жовчі, збуджують перистальтику  кишок, розріджують харкотиння і  полегшують відхаркування, діють  протизапально та болезаспокійливо. Застосування препаратів  ялівцю показане у випадку набряків, пов'язаних з нирковою недостатністю і порушенням кровообігу, при хронічних пієлітах і  циститах, сечокам'яній хворобі,  їх можна давати для збудження  апетиту, при гастроентеритах, гепатопатіях, пов'язаних із застоєм  жовчі, при схильності до каменеутворення у жовчному міхурі,  при хронічних захворюваннях  дихальних шляхів (трахеїти, ларингіти, бронхіти). Позитивний  терапевтичний ефект одержують  також при лікуванні невралгії,  ревматизму і подагри (терапевтичний ефект можна в цих випадках значно посилити одночасним  місцевим застосуванням ялівцю  у вигляді ванн або розтирань настойкою). Плоди ялівцю входять  до складу сечогінних чаїв. Протипоказано вживати препарати  ялівцю у разі гострих запальних  захворювань нирок (нефрити, нефрозонефрити) та при вагітності. В гінекологічній практиці  відвар шишкоягід ялівцю вживають для спринцювань при кольпіті і білях бактеріального походження. Есенцію із свіжих зрілих плодів використовують в гомеопатії.  Лікарські форми і застосування.  ВНУТРІШНЬО— настій (10 г або 1 столову ложку сушених плодів на 200 мл  окропу) по 1 столовій ложці 3—4 рази  на день після їди; свіжі плоди вживають замість настою: у перший день  старанно жують б плодів (насінини  випльовують), додаючи в наступні 14  днів по 1 щодня, аж до 20 плодів, а потім поступово зменшуючи на 1 плід  щодня — до 6; настойку (готують у  співвідношенні 1,5:10) по 10—15 крапель 3 рази на день.  ЗОВНІШНЬО — ванни з відвару  (100—200 г сушених плодів варять  віл води і додають до ванни) для  лікування подагри і ревматизму,  екземи, корости, висипів; розтирання  настойкою (готують, як у попередньому прописі); спринцювання відваром  (20 г сушених плодів заливають 1 л  окропу, кип'ятять 5 хвилин, проціджують і охолоджують).  

ЯЛОВЕЦЬ КОЗАЧИЙ  можжевельник казацкий  Juniperus sabina —  низькорослий сланкий дводомний вічнозелений кущ родини  кипарисових. Листки інтенсивно  зелені, лусковидні, ромбічні  або ромбічно-ланцетні, трохи загострені, на гілках сидять по три,  на гілочках розміщаються в  4 ряди черепицевидно, на спинці  округлі, з видовженою або веретеновидною залозкою. Органи  спороношення містяться на кінцях  маленьких пазушних гілочок,  вкритих дрібними лусковидними  листочками; чоловічі шишечки  спрямовані догори, яйцевидні,  утворені круглястими лусочками з 3—4 пиляками; жіночі шишечки майже кулясті, складаються з 4—6 насінних лусок і трьох  насінних зачатків. Після запліднення луски жіночої шишечки зростаються і утворюють  соковиту зелену шишкоягоду.  Спілі шишкоягоди звислі, чорні,  з сизою поволокою, 5—8 мм в діаметрі. Запилюється у травні.  Шишкоягоди достигають восени  першого або наступного року.  492  

Поширення. Яловець козачий росте на вапнякових скелях у Криму і на Закарпатті. В багатьох  парках його культивують як декоративну рослину.  Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують  молоді однорічні гілочки з листям (Herba Juniperi, синонім —  Herba Sabinae|, які заготовляють у травні-червні і використовують свіжими або сушать,  розстеливши тонким шаром на  папері чи тканині в затінку на  вільному повітрі або в добре  провітрюваному приміщенні. Готову сировину зберігають у добре закритих банках або бляшанках у сухому приміщенні, дотримуючись правил зберігання  отруйних рослин. Рослина неофіцинальна.  

Хімічний склад. Гілочки і листя  ялівцю містять ефірну олію, флавоноїди, глікозид пініпікрин,  дубильні й смолисті ¦ речовини,  віск, сапоніни та аскорбінову  кислоту. Головною складовою  частиною ефірної олії є спирт  сабінол.