 ЯЛИЦЯ
БІЛА пихта белая Abies alba — високе (25—40 м заввишки) вічнозелене дерево
родини соснових. Має
пірамідально-конічну крону і
циліндричний стовбур, укритий гладенькою
тонкою темно-сірою корою. Листки
(хвоїнки) лінійні, плоскі, 20—ЗО мм
завдовжки і 1,5—1,8 мм завширшки,
жорсткі, одиничні, розміщені
дворядногребінчасто, зверху темно-зелені, зісподу з двома білуватими смужками, на
верхівці виїмчасті. Чоловічі шишечки овальні, 5—8 мм завдовжки, поодинокі, розміщені у верхній частині торішніх пагонів. Жіночі
шишечки зеленуваті, розміщені в нижній частині торішніх пагонів, складаються з
численних насінних і покривних лусок;
стиглі шишки прямостоячі, циліндричні, 10—15 см завдовжки і 2,5—4 см завширшки,
бурі, після достигання розсипаються (на
пагонах залишаються лише їх стрижні);
покривні луски їх довші за насінні і
виступають у вигляді гострячка.
Запилюється у травні.
Поширення. Ялиця біла поширена в Карпатах, де є однією з
основних лісоутворюючих порід. Зрідка трапляється в південно-західних районах і
на рівнині, утворюючи чисті і мішані лісостани. На Поліссі і в Лісостепу її культивують в
садах і парках, в окремих лісництвах. Заготівля
і зберігання. Для медичних потреб використовують бруньки, зелені цьогорічні пагони, зелені нестиглі шишки, хвою, живицю і продукти її переробки. Правила заготівлі бруньок, шишок і хвої див. у статті Ялина європейська,
пагонів і живиці — у статті Ялиця
сибірська.
Хімічний склад. Ялиця біла має близький до ялиці сибірської хімічний склад,
але відрізняється дещо іншим вмістом і
співвідношенням компонентів, що його складають.
Фармакологічні властивості і
використання, лікарські форми і застосування
— усе так, як у статті Ялиця сибірська.
 ЯЛИЦЯ
СИБІРСЬКА пихта сибирская Abies sibirica — високе (до 30 м заввишки) вічиизелене
дерево родини соснових. Має
вузькопірамідальну крону і циліндричний
стовбур, укритий темно-сірою гладенькою,
місцями з поперечними зморшками корою. Листки (хвоїнки) лінійні, плоскі, 15—30 мм завдовжки і 1 —1,25 мм завширшки, дуже м'які, одиничні, розміщені густо, дворядно, зверху
темно-зелені, зісподу з двома білуватими
смужками (смужки з 4—6 ліній кожна), на
верхівці виїмчасті. Чоловічі шишечки
поодинокі, пазушні, розміщені у верхній
частині торішніх пагонів самих верхніх
гілок. Жіночі шишечки розміщені в нижній частині торішніх пагонів, складаються 3 численних зеленуватих або червонуватих
насінних і покривних лусок; нестиглі
шишки бурочервоні, стиглі — ясно-коричневі, прямостоячі, яйцевидно-циліндричні, 5—8 см
завдовжки і 2— 4 см завширшки, після достигання
розсипаються (на пагонах залишаються
лише їх стрижні); покривні луски їх коротші за насінні приблизно вдвоє і тому
не висуваються за них. Запилюється у травні—червні.
Поширення. Ялиця сибірська походить з Сибіру. На території України її культивують в садах і парках. Заготівля і зберігання. Для медичних потреб
використовують 490 бруньки, зелені цьогорічні пагони (далі — пагони), зелені нестиглі шишки (далі — шишки), хвою, живицю і продукти
її переробки. Правила заготівлі бруньок,
шишок і хвої див. у статті Ялина європейська.
Пагони збирають протягом травня й у
першій декаді червня і використовують свіжими. Живицю (терпентин) заготовляють
у період росту молодих шишок
(червень-серпень) у суху погоду. Жовна
(вмістилища живиці) знаходяться в корі і мають вигляд потовщень. Для стимуляції утворення
жовен по поверхні стовбура б'ють
дерев'яним молотком, внаслідок чого на місці удару виникає жовно значних розмірів. Низ жовна проколюють загостреною трубочкою і видавлюють живицю у
пляшку або банку. З живиці одержують скипидар (Oleum Terebinthinae). З хвої, пагонів і шишок
одержують ефірну олію, яка є сировиною
для виробництва синтетичної медичної камфори.
Хімічний склад. Бруньки, пагони, хвоя і шишки ялиці містять ефірну олію
(0,6—3,0% ), дубильні речовини, аскорбінову кислоту (у хвої понад 0,3 % ), каротин, токофероли. До
складу ефірної олії входять борнілацетат
(ЗО—60 % ), вільний борнеол, камфен
(10%), а-пінен (10 % ), р-пінен, сантен,
бісаболен, дипентен, феландрен. Живиця
являє собою розчин смоли (каніфолі), кількість якої досягає 70 % , в ефірній
олії (скипидарі). Головними складовими частинами
смоли є смоляні кислоти (до 50 % ) і резени.
Фармакологічні
властивості і використання. У науковій медицині широке застосування знаходять препарати камфори: розчин камфори в олії 20 %
-ний для впорскувань (Solutio Camphorae oleosae 20 % pro injectionibus), олія камфорна для зовнішнього застосування (Salutio
Camphorae oleosae ad usum externum),
мазь камфорна [Unguentum Camphoratum),
спирт камфорний (Spiritus Camphoratus),
розчин камфори і саліцилової кислоти
спиртовий (Solutio Camphorae et Acidi
salicylici spirituosa), краплі «Дента» (Guttae
„Denta"). При введенні під шкіру разчини камфори в олії тонізують
дихальний центр, стимулюють
судиноруховий центр. Крім того, камфора виявляє
безпосередню дію на міокард, посилюючи в ньому процеси обміну і підвищуючи його
чутливість до впливу симпатичних нервів,
звужує периферичні кровоносні судини,
сповільнює агрегацію тромбоцитів, сприяє
відділенню харкотиння. Застосовують
розчин камфори в комплексній терапії при гострій і хронічній серцевій
недостатності, колапсі, у випадку
пригнічення дихання при пневмонії і
інших інфекційних захворюваннях, при отруєнні снотворними і наркотичними засобами.
Застосування камфори протипоказане при
епілепсії і схильності до судомних реакцій.
При зовнішньому застосуванні препарати камфори виявляють подразнювальну і
частково антисептичну дію, у зв'язку з
чим ними користуються при міозитах, невритах, суглобовому ревматизмі тощо. Камфора
входить до складу інгредієнтів ряду
складних препаратів: краплі
камфорно-валеріанові (див. статтю Валеріана лікарська); лінімент перцево-камфорний,
камфоцин (див. статтю Перець стручковий
однорічний); мазь «Гевкамен», мазь
«Ефкамон», кишеньковий інгалятор інгакамф, аерозоль «Камфомен» (див. статтю М'ята перцева); лінімент «Санітас» (застосовують для втирання при
суглобовому і м'язовому ревматизмі, артритах і ексудативному плевриті як
знеболюючий і протизапальний засіб). Галенові
препарати ялиці використовують у народній медицині. Настій пагонів або відвар бруньок, які мають відхаркувальні, сечогінні,
дезинфікуючі, «кровоочисні» і знеболюючі властивості, дають всередину при запаленнях верхніх дихальних шляхів, бронхітах,
туберкульозі легень, ревматизмі, подагрі, циститі, виразці шлунка. Відвар хвої призначають всередину як ефективний засіб для профілактики і лікування цинги. Як зовнішній засіб ялицю використовують при відмороженнях (компреси),
запаленнях гортані (полоскання), розширенні вен (компреси або натирання), при білях у жінок та
смердючій пітливості ніг (ванни). Лікарські
форми і застосування. ВНУТРІШНЬО —
відвар сушених бруньок (10 г,
або 1 столова ложка сировини на 200 мл окропу) по половині чи третині склянки 2—3 рази на день після їди; настій пагонів (ЗО г сировини на 1 л окропу, настояти 10 хвилин,
процідити) по півтори склянки З рази на
день; ЗО г хвої промивають холодною
кип'яченою водою, заливають склянкою окропу, кип'ятять 20 хвилин, охолоджують, додають на смак мед або цукор і випивають за день. ЗОВНІШНЬО — компреси з відвару (50
г хвої на 1
л окропу, кип'ятити 10 хвилин, процідити) на відморожені ділянки
тіла; полоскання настоем (250
г хвої кип'ятити
5 хвилин віл води, настояти 2 години, процідити), а з відвареної хвої — компрес
на шию (тримати 6 годин); компрес або
натирання відваром (500 г
хвої на 1 л
води, кип'ятити 10 хвилин, процідити)
при розширенні вен; 100 г суміші (порівну) хвої і
шишок заливають 1 л
окропу, настоюють 20 хвилин, проціджують
і одержаний у такий спосіб настій
використовують щодня протягом тижня для
сидячих ванн при білях або для ножних
ванн при смердючій пітливості.
|
Исцеление 
Статистика
