ГРУША ЗВИЧАЙНА, груша дика; груша
обыкновенная Pyrus communis — велике (20—ЗО м заввишки) листопадне дерево
родини розових. Має бурувато-сірі, блискучі, часто з укороченими колючими пагонами
гілки. Листки довгочерешкові, чергові, овальні або майже округлі, по краю
дрібнопилчасті; молоді — густоповстистоопушені, старі — голі, темно-зелені,
блискучі. Квітки правильні, двостатеві, білі або блідо-рожеві, в щитковидних
суцвіттях. Плід несправжній, грушовидний або округлий, соковитий, з великою
кількістю кам'янистих клітин у м'якуші. Цвіте з другої половини квітня до
початку травня. Плоди достигають у вересні — жовтні.
Поширення. Росте по всій території України (крім крайнього Степу) в
світлих і мішаних лісах, по чагарниках, на узліссях. Часто розводять у садах. Заготівля
і зберігання. Для виготовлення ліків використовують плоди, які збирають після
повного достигання, коли вони падають самі або легко обтрушуються. Свіжими їх
можна використовувати 2—3 місяці, зберігаючи в прохолодному приміщенні. Про запас
плоди сушать у сушарках, попередньо при температурі 82— 84°, а потім — при 70°.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Плоди містять дубильні й пектинові речовини, 0,1—0,2%
органічних кислот (яблучна, лимонна та інші), аскорбінову кислоту (12—22 мг% ),
каротин, вітаміни В, і РР, цукри, ефірну олію та мінеральні солі.
Фармакологічні
властивості і використання. В народній медицині свіжі
плоди або виготовлену з них наливку використовують як в'яжучий засіб при
розладах шлунка і кишечника, відвар сушених плодів вживають при кашлі, проносі,
як жарознижувальний та протигарячковий засіб, а грушевий сік — як сечогінний
засіб при нирковокам'яній хворобі. Споживають плоди груші свіжими, сушеними,
печеними, вареними і квашеними, їх переробляють на соки, повидло і квас. Свіжі
плоди краще вживати після влежування, бо при цьому зменшується кількість дубильних
речовин, знижується кислотність, а крохмаль частково переходить у цукор.
|