Ц ИБУЛЯ
ВЕДМЕЖА, левурда, черемша; лук медвежий Allium ursinum — багаторічна трав'яниста цибулинна рослина
родини лілійних. Цибулина довгаста, 2—5
см завдовжки, обгорнута прозорими білуватими оболонками. Стебло {квіткова стрілка) безлисте, пряме, (15)—20—40
см заввишки, тригранне або напівциліндричне, виповнене, за довжиною перевищує
листя, рідше однакової з ним довжини, в
підземній частині обгорнуте піхвами листків. Листки (їх 2, рідко 1 або 3) прикореневі, плоскі, еліптичноланцетні, на
верхівці загострені, при основі раптово
звужені в черешок, який дорівнює
пластинці або довший за неї, своєю верхньою
блідішою поверхнею обернені до грунту і
мають між поздовжніми жилками численні косо спрямовані сполучені жилки. Квітки
правильні, двостатеві, зібрані в
суцвіття, що має вигляд зонтика,
оточеного до цвітіння замкненим, потім
розщепленим на 2—3 яйцевидно-ланцетні
загострені листочки покривалом; оцвітина
проста, віночковидна, сніжно-біла, з 6
лінійно-ланцетних листочків. Плід — коробочка. Цвіте у травні.
Поширення. Цибуля ведмежа росте в тінистих листяних і мішаних лісах у Карпатах, на Поліссі, в Лісостепу і в північно-східній частині Степу. Зникаюча рослина,
Поширення якої інтенсивно скорочується. Занесена до Червоної книги
Української РСР. Заготівля і зберігання.
З лікувальною метою використовують стебла
з листям (Herba Allii ursini) і цибулини
(Bulbus Allii ursini). Траву (стебла і
листя) збирають у травні, а цибулини — після дозрівання насіння. Зібрану сировину (і
траву, і цибулини) вживають свіжою (у вигляді салатів, настоїв тощо), а для тривалого зберігання солять або маринують, рідше сушать. Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Усі частини рослини містять ефірну олію (до 0,07%), аскорбінову кислоту (у листі 750 мг% , у цибулині — до 100 мг%), лізоцим. До складу ефірної олії входять алілсульфіди,
алілполісульфіди, пінеколінова кислота, аліїн.
Фармакологічні властивості і
використання. Цибуля ведмежа стимулює
виділення шлункового соку і жовчі, посилює перистальтику кишок, знищує
анормальну і сприяє розвитку нормальної кишкової флори, згубно діє на гостриків, розширює кровоносні судини, знижує кров'яний тиск, збільшує амплітуду і сповільнює ритм серцевих скорочень, сприяє розрідженню густих мокрот при бронхітах, виявляє фітонцидну активність. Пероральне застосування цибулі
показане при відсутності апетиту, порушенні травлення, катарі шлунка і
кишечника (особливо інфекційного походження), поносі, підвищеному тиску крові
та атеросклерозі. Крім того, цибуля
ведмежа вважається добрим профілактичним засобом від цинги, грипу, дизентерії й тифу.
Як «кровоочисний» засіб її вживають при фурункулах
і висипах на шкірі. Здатність
підвищувати апетит і збуджувати
діяльність шлунково-кишкового тракту має і маринована цибуля. При зовнішньому
застосуванні рослини спостерігається протистоцидний, бактерицидний, фунгіцидний, болетамувальний,
протисверблячий, протисеборейний,
кератолітичний і депігментуючий ефект. Розтерті
на кашку цибулини використовують для
лікування гнійних ран, мікозів,
трихомонадних кольпітів, корости і гніздової плішивості, для стимулювання росту
волосся, для інгаляцій з метою профілактики грипу та для виганяння гостриків (вводять з
водою в клізмах). Лікарські форми і
застосування. ВНУТРІШНЬО—листя або
цибулини в салатах по 5—10 г на день;
настій (1 чайну ложку подрібненої на
кашку цибулини настоюють 1 годину на 400 мл холодної кип'яченої води) по півсклянки 3 рази на день до їди; 10 потовчених цибулин змішують з 500 мл кислого молока і приймають по 1
столовій ложці 3—4 рази на день після
їди. ЗОВНІШНЬО — аплікації на ділянки ураження; інгаляції (кашку з цибулин вводять у
ніздрі з ватним тампоном); клізми (1 потовчену цибулину заливають склянкою
окропу, настоюють до охолодження, проціджують); тампони (потовчену цибулину загортають у марлю розміром 10Х 10 см, зав'язують і вводять у піхву на 4—6 годин щодня зранку і ввечері).
|
Исцеление 
Статистика
